Межі судової правотворчості в кримінальному провадженні vs praeter legem чи contra legem

Анотація

У статті здійснено доктринальний аналіз проблеми меж судової правотворчості у кримінальному прова-
дженні крізь призму сучасних викликів правозастосування, зокрема в умовах правової невизначеності, інтрузив-
ності кримінальної процедури та дії воєнного стану. Вихідною є теза про те, що дефекти законодавчого регу-
лювання неминуче проявляються на рівні практики й об’єктивно спонукають суд до активнішої ролі у форму-
ванні правових підходів, спрямованих на забезпечення ефективного правосуддя та реального захисту прав
і свобод людини. Водночас така активність ставить суд на межу між допустимим тлумаченням закону та його
фактичним виправленням або добудовою (contra legem), що зумовлює потребу окреслення критеріїв допусти-
мості судової правотворчості.
Обґрунтовується, що формальний підхід або надмірна судова стриманість є шкідливими у правових ситуа-
ціях, котрі є чутливими для забезпечення прав та свобод людини, особливо в інтрузивному сегменті кримінальної
процедури, тоді як активна судова позиція, заснована на принципах верховенства права, розумності та проце-
суальної доброчесності, є необхідною умовою ефективного захисту. Водночас наголошується, що судова актив-
ність «на боці прав людини» не означає ігнорування закону чи підміну законодавця, а має реалізовуватися в меж-
ах, визначених Конституцією України та стандартами Європейського суду з прав людини.
У статті проаналізовано співвідношення підходів infra legem, praeter legem і contra legem, а також окресле-
но ризики трансформації допустимого тлумачення або застосування аналогії у фактичний відступ від закону.
На прикладах практики Верховного Суду продемонстровано неоднорідність судових підходів у ситуаціях право-
вої невизначеності або нормативної «нерозумності», що дозволило виокремити різні моделі судової поведінки – від
сутнісного, людиноцентристського підходу до формалізованого. Окремо розглянуто значення конституційного
контролю як інституційно коректної форми реагування судової влади на системні дефекти кримінального про-
цесуального закону.
Зроблено висновок, що ключовим критерієм допустимості судової правотворчості у кримінальному прова-
дженні мають залишатися права і свободи людини, які виконують роль базового обмежувача судової дискреції.
Аргументовано, що розумність і процесуальна доброчесність виступають необхідними методологічними орієн-
тирами для розмежування виправданої судової активності та судового свавілля, а пошук балансу між ними
й принципом законності є складним, але неминучим завданням сучасного кримінального правосуддя.
Ключові слова: судова правотворчість; межі судової правотворчості; кримінальне провадження; практика
contra legem; інтрузивний сегмент; судова активність; процесуальна доброчесність