Форми взаємодії між суб’єктами необережного співзаподіяння
Анотація
У статті розглядаються основні положення теорії кримінального права щодо характеристики однієї із найсуперечливіших ознак кримінально-правової конструкції «необережне співзаподіяння».
Здійснено аналітичний огляд окремих наукових позицій щодо можливості застосування поняття «спільність» та «взаємодія» як характерної ознаки необережного співзаподіяння. Підкреслено, що застосування поняття «взаємодія» поряд із поняттям «спільність» у концепції необережного співзаподіяння не є науково обґрунтованим, оскільки призводить до ототожнення змісту необережного співзаподіяння із співучастю. Звернено увагу, що у необережному співзаподіянні можна говорити про спільність лише у ситуаціях, де поведінка конкретних суб’єктів була об’єктивно взаємопов’язаною (як наслідок участі в єдиному технологічному процесі або в процесі послідовної інтеграції дій винних і їх подальшої узгодженості між собою при певних обставинах). Поряд з цим у деяких випадках запропоновано для позначення відносин між співзаподіювачами шкоди з необережності застосовувати конструкцію технічного (механічного) взаємозв’язку.
Як висновок зазначено, що дослідження науковцями взаємодії між учасниками необережного співзаподіяння є достатньо. Це викликає чималий інтерес. Науковцями висунуто різні аргументи щодо підтвердження тієї чи іншої точки зору на вказану проблему, однак вони містять значні суперечності та недостатньо обґрунтовані положення. Наведені у статті положення ще потребують подальшої розробки.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2021 Артур Олегович Бабич
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).