Стратегія зменшення можливостей вчинення злочинів – напрям мінімізації умов злочинних проявів

Анотація

Запобігання та протидія злочинності – одна з головних функцій держави та її інституцій, якою забезпечується громадська безпека і правопорядок. Вітчизняною доктриною кримінологічної теорії запобігання злочинності розглядається як далекоглядна, випереджаюча запобіжна діяльність щодо виникнення віддалених криміногенних детермінант. Така діяльність має здійснюватися в межах перспективної державної кримінологічної політики, спрямованої на мінімізацію умов учинення злочинів шляхом розробки і впровадження короткострокових, але невпинних запобіжних напрямів – стратегій, які у зарубіжній кримінології отримали назву «нові кримінології повсякдення» (Д. Гарланд). Однією з таких стратегій повсякдення є стратегія зменшення можливостей (безпосередніх умов) вчинення злочинів. У статті продовжується висвітлення результатів дослідження фахівцями Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України запобіжного потенціалу цієї Стратегії, а також умов її впровадження в український запобіжний простір, достатності ресурсного забезпечення і готовності головних суб’єктів запобігання злочинності: влади – правоохоронних органів – громадськості до скоординованої, безперервної співпраці у цій сфері. Підкреслюється, що мобільність і винахідливість сучасного криміналітету щодо проникнення до будь-якої ланки органів влади, управління, самоврядування, підприємств, організацій тощо, поява нових і модернізованих «старих» видів злочинних проявів нагально потребують швидкої реакції на них держави/влади та її інституцій, зокрема, правоохоронних органів та громадськості. Тому у статті стратегію зменшення можливостей вчинення злочинів та її варіанти пропонується розглядати і використовувати не лише щодо ситуаційної та деяких інших видів злочинності, а взагалі проти будь-яких її проявів (економічної, організованої, транснаціональної та іншої злочинності), що потребує від розробників винахідливості і креативності. Саме з цих вимог наводяться позитивні приклади застосування Стратегії в зарубіжній і вітчизняній практиці (США, Україна). Наголошується, що до умов імплементації подібних стратегій належать: готовність «тріумвірату» (влада – правоохоронні органи – населення) до скерованої, партнерської співпраці; професійність кадрів; прозорість і підзвітність діяльності; чіткі критерії її оцінки і самооцінки.