Історія становлення законодавства щодо кримінальної відповідальності в Україні за вимагання (1845–2001 рр.)

Анотація

У статті наводиться дослідження історії кримінальної відповідальності
за вимагання відповідно до законодавства України за часів її перебування у складі
Російської імперії, Союзу Радянських Соціалістичних Республік та незалежності
у ХІХ–ХХІ ст. за період часу 1845–2001 рр., до набрання чинності Кримінальним
кодексом України 2001 р.
Вимаганням у ст. 406 Уложення про покарання кримінальні та виправні
1845 р. та у ст. 377 у редакціях Уложення 1866 та 1885 рр. визнавалося: 1) будь-
який прибуток або інша вигода, набута у справах служби утиском або ж погро-
зами і взагалі страхом утисків; 2) будь-яка вимога подарунків або ж невстановленої
законом плати або позики або яких-небудь послуг, прибутку або інших вигод по
справі або дій, що стосуються служби або посади винного, у тому числі під будь-
яким приводом; 3) будь-які невстановлені законом або зайві порівняно з визначеною
кількістю побори грошима, речами або чимось іншим; 4) будь-які незаконні до-
ручення пересічним громадянам своєї або чиєї-небудь роботи. Цікавим є факт, що
дії співучасників вимагання каралися не за тією самою ст. 406, а за ст. 409 Уло-
ження про покарання кримінальні та виправні 1845 р. (ст. 380 у редакціях Уло-
ження 1866 та 1885 рр.) – як спільники каралися: особи, що сприяли лихоімству
шляхом прийняття подарунків або хабара, що були посередниками при вимогах
передачі або їх отриманні тощо.
У Кримінальному Уложенні від 1903 р. законодавець уперше виділив вима-
гання як особливий вид заволодіння чужим майном (до цього часу це була складо-
ва лихоімства). До того часу українське кримінальне право, що діяло на землях,
які були під владою Російської імперії, не знало загального поняття цього злочину.
На територіях України – західноукраїнських землях, які перебували під владою
Польської держави, Молдовського князівства, Угорщини, а потім і Австро-
Угорської держави та не були під владою Російської імперії, поняття вимагання
було відоме раніше – наприклад, в Угорському кримінальному уложенні про злочи-
ни і проступки 1879 р.
Стаття 188 КК УСРР 1927 р. «Вимушування» в цілому відповідає ст. 194
КК УРСР 1922 р. Відмінності між ними такі: ст. 194 КК УРСР 1922 р., говорячи
про вимогу вчинення будь-яких дій, не ставить умови, на відміну від ст. 188 КК
УСРР 1927 р., щоб ці дії були «майнового характеру»; крім цього, вимагання під
загрозою розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого, було передбачене
не ст. 194, а ст. 195 КК УРСР 1922 р. (шантаж). Також у КК УРСР 1922 р. було
відсутнє майно як окремий предмет вимагання. Кваліфікуючих ознак не було ні
у вимаганні, передбаченому ст. 194 КК УРСР 1922 р., ні у вимушуванні, передба-
ченому ст. 188 КК УСРР 1927 р.
КК УРСР 1960 р. передбачав спочатку кримінальну відповідальність за
вимагательство індивідуального майна у ст. 144 КК, а з 1989 р. і за вимагатель-
ство державного чи колективного майна (ст. 862 КК). З’ясувати зміст КК УРСР
1960 р. допомагали постанови Пленуму Верховного Суду України: «Про виконання
судами республіки законодавства про відповідальність за корисливі злочини проти
особистої власності» від 30.06.1989 р. № 4 та згодом – «Про судову практику
в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25.12.1992 р.
№ 12.