Питання боротьби зі злочинністю

Проблеми визначення родового та видового об’єктів злочину, передбаченого статтею 303 КК України

К.В. Вареник — 2024-05-27

У статті розглянуто наявні в науці підходи до визначення родового та видового об’єктів злочину сутенерства
та втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України). Зазначено, що одна група правників при-
тримується позиції, згідно якої кримінальні правопорушення, відповідальність за які передбачено розділом ХІІ
Особливої частини КК України, мають єдиний спільний родовий об’єкт, який випливає із самої назви цього роз-
ділу – громадський порядок і моральність. Водночас друга група науковців відстоюють позицію щодо наявності
у цьому розділі двох різних (самостійних, окремих) родових об’єктів кримінально-правової охорони.
Зроблено висновок, що в науковій літературі під моральністю розуміють певне впорядковане явище, вимоги
до поведінки людей, правила, стан, результат, порядок, що досягається (має місце) за умови дотримання мора-
лі. В тому ж випадку, коли норми моралі не дотримуються (порушуються) – моральність як явище відсутнє.
З цього виплива, що мораль є первинною щодо моральності. Тому під час визначення видового (та частини родо-
вого) об’єктів досліджуваних злочинів слід вести мову про мораль, а не про моральність. Водночас поглянувши
на ситуацію під іншим кутом зору, можна стверджувати, що без моральності моральні норми є мертвими,
аналогом кантівської «речі в собі», існують як певне статичне явище і лише їх дотримання або не дотримання
втілюють їх у життя. При цьому таке дотримання або недотримання відбувається постійно, протягом часу
якісь особи порушують відповідні норми, а якісь ні. Тому ці поняття «мораль» і «моральність» існують одно-
часно, їх можна розділити лише умовно, в свідомості дослідника (суб’єкта пізнання).
Відзначається, що згідно Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р., суспільна
мораль – це система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних
і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість.
Тобто законодавець дає визначення суспільній, а не громадській моралі, що є аргументом на користь викорис-
тання саме такого словосполучення під час з’ясування видового об’єкту розглядуваного злочину.
Ключові слова: кримінальне право, кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральнос-
ті, кримінальні правопорушення проти моральності, сутенерство, втягнення особи в заняття проституцією.

Латентність порушень недоторканності приватного життя: її рівень та причини виникнення

Є.В. Полях — 2024-05-27

У статті розглянуто явище латентності порушень недоторканності приватного життя, її рівень та при-
чини виникнення. Вказане дослідження є актуальним, оскільки встановлення реальних масштабів порушень
приватності та визначення фактичної криміногенної ситуації є важливим складовим елементом розробки
й впровадження ефективних заходів запобігання та протидії таким злочинним проявам.
Наголошено, що офіційна статистика вказує на незначну кількість порушень недоторканності приватного
життя та суміжних складів кримінальних правопорушень, однак результати соціологічних опитувань говорять
геть про діаметрально протилежну ситуацію. З року в рік обліковується все більше таких правопорушень але,
авторка припускає, що це відбувалося не за рахунок того, що таких порушень відбувалося більше, а за рахунок
збільшення кількості заяв про їх вчинення до правоохоронних органів. Шляхом використання соціологічних та ста-
тистичних методів вимірювання рівня латентності, дослідниця приходить до висновку, що співвідношення між потенційно облікованими та невідомими фактами втручання у право на приватне життя наближене до 1:9,
тобто на одне виявлене кримінальне правопорушення 9 невиявлених. Це говорить про високу латентність по-
рушень недоторканності приватного життя.
Значну увагу приділено визначенню видів латентності порушень приватності, серед яких превалюючу роль
має межова латентність, оскільки найчастіше кримінальні провадження не відкриваються через те, що гро-
мадяни не звертаються до правоохоронних органів з приводу втручання в їхнє приватне життя. Приділено
увагу природним та процесуальним криміногенним чинникам, що також зумовлюють існування латентності
вказаного явища.
Зроблено висновок про те, що причини (фактори) латентизації є, з одного боку, відображенням суб’єктив-
ного сприйняття потерпілими, що здебільшого проявляється у незнанні своїх прав у аналізованій сфері суспільних
відносин та недовірі до правоохоронної системи в цілому. З іншого боку, не можна виключати й об’єктивні при-
чини, серед яких доцільно вести мову про суттєві складнощі, які виникають у правоохоронців під час виявлення
та розслідування досліджуваного складу правопорушення, через що такі факти реєструються лише у випадку,
коли безпосередньо виявлена особа та наявна доказова база.
Ключові слова: латентна частина злочинності, латентність, фактори латентизації, кримінальні право-
порушення проти приватності, недоторканність приватного життя

Спеціальна конфіскація віртуальних активів: до питання достатності правових орієнтирів

В. П. Самойлов — 2024-05-27

У статті проаналізовано сучасний стан правових орієнтирів на предмет того, чи можуть бути віртуальні
активи предметом спеціальної конфіскації за кримінальним правом України. Із цією метою проаналізовано пред-
мет спеціальної конфіскації відповідно до ч. 1 ст. 961 КК та встановлено, що спеціальна конфіскація може бути
застосована до віртуальних активів лише у разі, якщо віртуальні активи мають майнову природу. Здійснено
аналіз позицій авторитетних міжнародних інституцій у частині природи віртуальних активів. Встановлено,
що тривалий час законодавчі орієнтири щодо віртуальних активів в Україні були відсутні. Судова практика
України спочатку не визнавала віртуальні активи предметом будь-яких правовідносин, разом із тим наразі вже
формується протилежна судова практика, зокрема, і в рамках кримінального судочинства. Констатовано,
що в рамках правових орієнтирів України віртуальні активи можуть бути предметом спеціальної конфіскації,
однак до забезпечення інституційної спроможності органів досудового розслідування щодо виявлення, арешту
та ефективного управління віртуальними активами, а також створення умов для реалізації віртуальних акти-
вів реальної регулярної практики здійснення спеціальної конфіскації віртуальних активів очікувати передчасно.
Ключові слова: юридична конструкція, спеціальна конфіскація; захід кримінально-правового характеру;
віртуальні активи; криптовалюти.

Рецензія на науково-практичний посібник «Інноваційні методи засоби та технології в криміналістиці та судовій експертизі»

Н.В. Глинська — 2024-05-27

Рецензія на науково-практичний посібник «Інноваційні методи засоби та технології в криміналістиці та судовій експертизі»

Рецензія на монографію «Стратегія Vision Zero: уроки для України»

В.А. Мисливий — 2024-05-27

Рецензія на монографію «Стратегія Vision Zero: уроки для України» завідувача відділу
кримінологічних досліджень Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності
імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України, кандидата юридичних наук, старшого
наукового співробітника Колодяжного Максима Геннадійовича

Рецензія на колективну монографію «Вступ до проблеми цифровізації кримінального провадження»

І.С. Яковець — 2024-05-27

Рецензія на колективну монографію «Вступ до проблеми цифровізації
кримінального провадження»

Формування гіпотетичного знання про явище глорифікації збройної агресії рф проти України: соціально-правовий вимір

В.С. Батиргареєва — 2024-05-28

Підготовлену статтю авторами присвячено форулюванню первинного уявлення про феномен глорифікації
збройної агресії рф проти України у форматі побудови гіпотетичного знання. Такий формат дає можливість
якомога краще дослідити соціально-правову природу зазначеного явища. Зроблено висновок, що гіпотези про
явище глорифікації у плані зовнішньої своєї форми можуть бути сформульовані чи то як твердження, чи то
як запитання, що потребує подальшої перевірки з метою спростування або підтвердження первісного уявлення
про розглядуваний феномен. При цьому гіпотези за своєю вагомістю і спрямованістю є достатньо різноманіт-
ними. Одні з них є сенсоутворюючими, інші гіпотези розкривають окремі ознаки й властивості глорифікації,
треті гіпотези надають уявлення щодо існування цього явища у перспективі. Проте всі разом вони, перетвою-
ючись з гіпотетичної форми знання на істинне знання, дозволять побачити всю небезпеку явища глорифікації
збройної агресії рф проти України, розкривши її сутність, визначальні риси й ознаки, ґенезу та подальший роз-
виток.
Для досягнення цілей пізнання природи, причин і розробки заходів запобігання діянням, передбаченим ст. 4362
Кримінального кодексу України, авторами статті пропонується всі можливі форми цих протиправних діянь
називати глорифікацією у широкому смислі слова.
Так само авторами робиться висновок, що на початковому етапі дослідження явища глорифікації найбільш
значущими є ті з них, що стосуються природи глорифікації, її ідеологічного підгрунтя, співвідношення із росій-
ською пропагандою, ознак реверсійності та динамізму, територіальної концентрації та інших ознак соціальної
бази, тенденцій у перавозастосовній практиці та ін.
Ключові слова: гіпотеза, глорифікація, правопорушення, пропаганда, наративи, російська агресія, соціально-
правовий вимір.

Використання технологій штучного інтелекту правоохоронними та судовими органами: світовий досвід та напрями розвитку національного законодавства

М.В. Карчевський — 2024-05-28

У статті розглядаються питання стратегічного та тактичного рівня впровадження технологій штучно-
го інтелекту в суспільну практику, особливий акцент робиться на їх використанні у діяльності правоохоронних
та судових органів.
Сформульовано перспективні завдання правового регулювання штучного інтелекту, серед яких: 1) стимулю-
вання соціально ефективного використання технологій та мінімізації ризиків зловживання ними; 2) забезпечен-
ня максимальної диверсифікації технологічних рішень та технологічної нейтральності; 3) перехід до нової схеми
правового регулювання; 4) формування «змішаної юстиції» та «юстиції штучного інтелекту»; 5) конвергування
юридичних і технічних наук; 6) забезпечення правових гарантій ефективного розвитку інформаційного навко-
лишнього середовища.
Окреслено ризики використання штучного інтелекту, такі як порушення приватності, маніпулювання по-
ведінкою, дискримінація та непрозорість, що кореспондують проблемам застосування систем штучного інте-
лекту для протидії злочинності.
Здійснено аналіз положень проєкту Artificial Intelligence Act, презентованого Європейською Комісією у 2021 р.,
на предмет класифікації програм штучного інтелекту залежно від потенційних рівнів ризику (у тому числі
окремо окреслено певні інструменти, що використовуються правоохоронними органами), висвітлення механізмів
підтримки досліджень та інновацій у сфері штучного інтелекту, визначення вимог до постачальників високо-
ризикованого штучного інтелекту.
Висловлюється твердження, що наразі в Україні існує проблема в правовому регулюванні використання сис-
тем штучного інтелекту. Запропоновано низку положень, що бажано відобразити в національному законодавстві
з цього приводу, зокрема, наявність чіткого визначення, побудованого на основі європейського підходу; класифі-
кація сфер використання штучного інтелекту за рівнем ризику та розподіл вимог до використання систем штучного інтелекту; гнучкий механізм підтвердження відповідності вимогам для стимулювання та розвитку
нових технологій; тощо.
Ключові слова: штучний інтелект, соціалізація штучного інтелекту, неприйнятний ризик штучного інте-
лекту, штучний інтелект високого ризику, кримінальна відповідальність, правоохоронні органи, судові органи.

Цифрові докази і системи штучного інтелекту у правозастосовній діяльності

Г.К. Авдєєва — 2024-05-28

Розглянуто актуальні проблеми використання цифрових доказів у правозастосовній діяльності, надано про-
позиції щодо їх розв’язання, розмежовано поняття «електронний доказ» і «цифровий доказ». Аналізом 64 рішень
українських судів доведено, що визнання допустимими цифрових доказів спричиняє певні труднощі. Запропоно-
вано доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України нормами, які містили б визначення понять «циф-
рові докази» та «електронні докази», докладний порядок вилучення цифрової інформації, її огляду, фіксації
і зберігання, алгоритм оцінки достовірності цифрового доказу за певними критеріями. Поліпшити ефективність
використання цифрових доказів у судочинстві рекомендовано шляхом розробки настанов для слідчих, суддів,
прокурорів і співробітників оперативно-розшукових органів щодо роботи із ними.
Досліджено роль технологій штучного інтелекту у правоохоронній діяльності, вивчено можливості їх ви-
користання в умовах війни, визначено форму та зміст правового регулювання процесів використання систем
штучного інтелекту у правозастосовній діяльності, сформульовано принципи та випадки обмеження їх викорис-
тання. Пропонується формувати законодавство України щодо штучного інтелекту на основі таких основних
принципів: повага до основних прав і свобод людини, запобігання будь-якій дискримінації, висока якість та без-
пека при обробці даних та процесуальних рішень, прозорість, неупередженість, справедливість. Також слід ураховувати, що процедура доказування у процесуальній діяльності відрізняється від автоматичного аналізу
даних системою штучного інтелекту, який може враховувати недостовірні або підроблені дані, неправдиві по-
казання свідка або потерпілого, помилкові висновки експерта та ін. Через це системи штучного інтелекту мо-
жуть слугувати лише допоміжним інструментом уповноважених осіб під час прийняття ними процесуальних
рішень. Повністю автоматизувати ці процеси в Україні поки що зарано.
Ключові слова: цифрові докази, електронні докази, допустимість доказів, штучний інтелект, правозасто-
совна діяльність.

Питання караності кримінальних правопорушень проти інформаційної безпеки держави за кри‑ мінальним законодавством України

К.А. Новікова — 2024-05-28

У статті розглядаються покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти інформаційної безпеки.
Встановлено, що кримінальні правопорушення проти інформаційної безпеки можна умовно поділити на три групи: кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів),
систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (статті 361, 3611, 3612, 362, 363, 3631 КК України);
кримінальні правопорушення, що посягають на суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці та іншої
інформації, що забезпечує обороноздатність держави (статті 111 – у частині шпигунства, 114, 1142, 328, 329, 330 –
у частині інформації, зібраної у процесі контррозвідувальної діяльності та у сфері оборони країни, та 422
КК України); кримінальні правопорушення, спрямовані на інформаційний простір держави (статті 109 – у час-
тині публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної
влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, 110 – у частині публічних за-
кликів чи розповсюдження матеріалів із закликами до зміни меж території або державного кордону України, 1111
(ч. 1, ч. 3 та ч. 6 – у частині здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором), 436, 4361
та 4362 КК України). Зазначені правопорушення містять 37 санкцій, серед яких: 5 проступків (13,5 %), 20 не-
тяжких злочинів (54,1 %), 8 тяжких (21,6 %) і 4 особливо тяжких (10,8 %). Отже, переважно кримінальні право-
порушення проти інформаційної безпеки є нетяжкими або тяжкими злочинами. У санкціях цих правопорушень
переважають позбавлення волі (86 %), обмеження волі (27 %), штраф (21,6 %). Досліджується практика засто-
сування покарань за ці кримінальні правопорушення.
Ключові слова: кримінальне право, кримінальне законодавство, кримінальні правопорушення проти інфор-
маційної безпеки, інформаційна безпека, караність, кримінальна відповідальність, покарання.

Основні аспекти стратегії унормування інституту цифрових доказів у кримінальному процесуальному законодавстві

Н.В. Глинська — 2024-05-28

Стаття присвячена визначенню основних аспектів стратегії унормування електронних доказів в криміналь-
ному провадженні України. У роботі вирішуються такі завдання як обґрунтування доцільності інституціона-
лізації цифрових доказів, ідентифікації та систематизації основних практичних викликів (можливих небезпек),
пов’язаних із оперуванням цифровими доказами, формулювання основних стратегічних та тактичних аспектів
інституціоналізації цифрових доказів у національному кримінальному процесуальному законодавстві. У роботі
доводиться, що потреба унормування в КПК комплексу питань щодо використання електронних доказів у кри-
мінальному провадженні є нагальною, а воєнний стан ще більш актуалізував її.
Визначаються основні аспекти нормативної стратегії інституціоналізації цифрових доказів в кримінально-
му процесуальному законодавстві України, до яких віднесено: визнання цифрових доказів окремим джерелом
доказів в кримінальному провадженні; модернізація кримінального процесуального механізму збирання електронних доказів; запровадження спеціальних стандартів зберігання електронної інформації; унормування спеціальних
критеріїв оцінки цифрових доказів (потребує проведення наукової розвідки щодо критеріїв оцінки цифрових до-
казів з точки зору їх допустимості, які мають процесуальне значення та підлягають унормуванню); встанов-
лення імперативної вимоги участі фахівця як під час збирання цифрової інформації, так і під час її дослідження
в суді.
Робиться висновок про те, що при унормуванні в КПК тих чи інших стратегічних аспектів інституту циф-
рових доказів тактично важливим є дотримання балансу між, з одного боку – функціональною необхідністю
закріплення специфіки механізму збирання, фіксації, зберігання та оцінки цифрових доказів з огляду на їх при-
роду, з іншого боку – дотримання стандарту лаконічності закону та відсутності зайвої деталізації («не пере-
вантаження закону спеціальною термінологією»). Доречним в цьому сенсі є використання бланкетних норм
з відсиланням до спеціальних законів, що визначають та деталізують цифрові технології (за їх наявності),
а також унормування окремих аспектів на рівні підзаконних нормативно-правових актів (як то покрокова алго-
ритмізації дій щодо фіксації та збереження цифрової інформації, встановлення кваліфікаційних вимог
до комп’ютерних фахівців тощо).
Ключові слова: кримінальне процесуальне законодавство, цифрові докази, цифрова інформація, нормативна
стратегія

Транспортна філософія та сучасна злочинність

В.С. Батиргареєва — 2024-05-28

Статтю присвячено аналізу впливу транспортної філософії сучасної людини на характер злочинності.
Зроблено висновок, що транспортну філософію у загальному її вигляді можна представити як особливу галузь
знання, що досліджує питання впливу транспорту у широкому смислі цього слова на різні аспекти життєді-
яльності людини – економіку, соціальну сферу, екологію, культуру, навіть політику та воєнну справу тощо.
Намагання людини бути завжди мобільною, переміщуючись простором, особливо у ХХ ст. зумовило поста-
новку цілої низки питань щодо її взаємодії із транспортними засобами і відповдно впливу транспорту на люд-
ське буття у парадигмі мобільності. Констатовано, що цей вплив не завжди є позитивним. При цьому нега-
тивний вплив здебільшого стає таким через людські вчинки. Транспорт нерідко може ставати предметом
злочинного інтересу з боку окремих осіб. У статті наводиться відповідна кримінально-правова статистика
України.
Автором робиться висновок, що аналіз філософії транспорту з позиції кримінологічної науки дозволяє виді-
лити кілька кримінальних проекцій за участю транспортних засобів та об’єктів транспортної інфраструкту-
ри. Такими проекціями с: а) проекція статусності; б) проекція користі від поводження із транспортними засо-
бами та відповідними об’єктами, без функціонування яких сьогодні є неможливим використання транспорту;
в) проекція окремих властивостей транспортних засобів, що умисно використовуються у протиправних цілях
або нехтування якими може призводити до протиправних наслідків, та г) проекція деструкції. Характеристика
перелічених проекцій дає більш повне уявлення про роль та значення транспортних засобів та об’єктів тран-
спортної інфраструктури під час вчинення тих чи інших правопорушень. При цьому підкреслюється, що палітра
таких правопорушень є чималою.
Ключові слова: філософія транспорту, транспортні засоби, мобільність, правопорушення, кримінальні про-
екції, предмет злочину.

Віктимна поведінка учасників дорожнього руху

Б.М. Головкін — 2024-05-28

У статті на підставі аналізу результатів міжнародних і вітчизняних досліджень потерпілих від дорожньо-
транспортних пригод сформульовано поняття і надано визначення віктимної поведінки учасників дорожнього
руху, з’ясовано зміст індивідуальної віктимності користувачів доріг, досліджено статистичні дані щодо по-
терпілих у ДТП, розкрито основні форми і прояви віктимної поведінки. Віктимна означає небезпечну для учас-
ника руху поведінку в конкретній дорожній обстановці. Така поведінка створює аварійні ситуації або сприяє
потраплянню в них, в результаті чого потерпілі зазнають серйозних травм або гинуть. Установлено, що учас-
никам дорожнього руху притаманні такі форми віктимної поведінки: порушення потерпілим ПДР, що створило
аварійну ситуацію і сприяло його травмуванню або загибелі; порушення кількома учасниками дорожнього руху
ПДР, що призвело до заподіяння шкоди життю або здоров’ю одному чи кільком правопорушникам або третім
особам; невиконання обов’язкових правил обережності, що сприяє травмуванню або загибелі суб’єкта безді-
яльності. Остання форма віктимної поведінки наймасовіша, вона притаманна вразливим учасникам дорожньо-
го руху (пішоходам, дітям, велосипедистам). Зазначається, що в умовах війни зростає рівень віктимної поведін-
ки користувачів доріг у прифронтових регіонах. Також спостерігається збільшення кількості загиблих і трав-
мованих пішоходів, зокрема, дітей. Пропонується розвивати віктимологічний напрям убезпечення учасників
дорожнього руху.
Ключові слова: віктимність, віктимна поведінка, учасники дорожнього руху, транспортні злочини, потер-
пілі, дорожньо-транспортні пригоди, безпека.

Регіональний розподіл адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху

О.В. Новіков — 2024-05-28

У статті проаналізовано особливості регіонального розподілу адміністративних правопорушень у сфері за-
безпечення безпеки дорожнього руху. Встановлено, що в абсолютних показниках до найбільш уражених від адмі-
ністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху регіонів за період 2019–2022 рр. на-
лежать: м. Київ, Дніпропетровська, Львівська, Одеська, Харківська, Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська,
Вінницька області. На зазначені області припадає майже 60 % всіх облікованих адміністративних правопорушень
у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У 2021 р. на одне порушення правил безпеки дорожнього руху або
експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, (ст. ст. 286, 286–1 КК України) при-
падало 237 адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а в 2022 р. – 226.
Таким чином, війна майже не вплинула на середнє співвідношення цих правопорушень між собою. Рекордсменами
у 2022 р. за кількістю адміністративних правопорушень, що припадають на одна кримінальне, стали: м. Київ,
Тернопільська, Закарпатська, Житомирська та Волинська області. Найменше співвідношення показали: Донецька,
Харківська, Херсонська, Миколаївська та Запорізька області. До найбільш уражених від адміністративних право-
порушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху регіонів України в 2022 р. у розрахунку на кількість на-
селення належать такі регіони як: Волинська, Рівненська, Житомирська області, Тернопільська області та м.
Київ. Найбезпечнішими регіонами були: Луганська, Донецька, Сумська, Черкаська та Івано-Франківська області.
Регіонами-лідерами за кількістю адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху
на одну тисячу транспортних засобів стали: Волинська, Вінницька, Житомирська, Закарпатська та Рівненська
області. До регіонів з найменшою кількістю зазначених адміністративних правопорушень на одну тисячу тран-
спортних засобів стали: Луганська, Донецька, Черкаська, Сумська та Одеська області.
Ключові слова: адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, криміналь-
ні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, регіональний розподіл правопорушень.

Проблем застосування ст. 304 КК України (втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність).

Д.П. Євтєєва — 2024-05-28

У статті досліджуються проблеми застосування на практиці норми ст. 304 Кримінального кодексу Укра-
їни, пов’язані з об’єктивною стороною відповідного кримінального правопорушення, а саме: визначення обсягу
діяння після внесення змін до норми у 2018 р., установлення моменту закінчення злочину та конструкції його
складу.
Виділені вузький та буквальний підходи стосовно визначення обсягу діяння. Через відсутність логічних про-
тиріч підтримується саме вузький підхід, що охоплює втягнення у вчинення кримінальних правопорушень, у вчи-
нення діянь, які є об’єктивно кримінально протиправними, а також у заняття пияцтвом, жебрацтвом та азарт-
ними іграми.
Що стосується установлення моменту закінчення злочину, на підставі дослідження положень поста-
нови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність
за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27.02.2004 р. № 2 (відповід-
но абз. 3 п. 5, абз. 1 п.5 та абз. 5 п. 5), які мають взаємосуперечливий характер, намічено ранній, середній
та пізній варіанти такого моменту. Наведено аргументи на користь того, що моментом закінчення кри-
мінального правопорушення за ст. 304 КК України доцільно вважати саме пізній момент, а саме вчинення
неповнолітнім хоча б одного протиправного діяння або набуття вживання неповнолітнім спиртних напоїв,
заняття жебрацтвом чи азартними іграми систематичного характеру. Стосовно ж конструкції злочину
за ч. 1 ст. 304 КК, зроблено висновок, що він має матеріальний склад. При цьому аналіз масиву практики
з 50 вироків показав, що лише в окремих рішеннях судів можливо зустріти опис наслідків від вчинення за-
значеного злочину.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність, кримі-
нальні правопорушення проти громадського порядку та моральності, кримінальні правопорушення проти дітей.

Кримінальна відповідальність за діяння, пов’язані з порнографією: міжнародні та національні стандарти

Д.О. Куковинець — 2024-05-28

Стаття присвячена питанням дослідження міжнародних і національних стандартів у сфері боротьби з ді-
яльністю, пов’язаною з порнографією. Здійснено класифікацію міжнародних актів у досліджуваній проблема-
тиці залежно від характеру обов’язковості їх положень (обов’язкові та рекомендаційні стандарти). У межах
обов’язкових стандартів додатково здійснено їх поділ за критерієм безпосереднього предмета регулювання.
Встановлено, що наразі кримінально караною на міжнародному рівні визнано лише діяльність, пов’язану з ди-
тячою порнографією.
Зазначено, що національними стандартами у цій царині охоплюються питання обмеження не лише дитячо-
го порнографічного контенту, а й такого, що виробляється «дорослими людьми для дорослих». Зроблено акцент,
що у законодавстві України наразі наявна прогалина у виді відсутності визначення «порнографії» родовим по-
няттям. Це можна усунути за рахунок прийняття Законопроєкту № 9623, яким, зокрема, пропонується декри-
міналізувати діяння, пов’язані з порнографією у частині, що не становить суспільної небезпечності. Пропоно-
вані зміни досліджено на предмет їх відповідності таким критеріям декриміналізації, як: 1) втрата діянням
ознаки суспільної небезпечності; 2) встановлення недоцільності здійснення боротьби з конкретним видом по-
ведінки заходами кримінально-правового впливу; 3) відсутність кореляції в оцінці конкретної поведінки як сус-
пільно небезпечної з боку законодавця та соціально-правової психології народу.
Зроблено висновок, що декриміналізація діяльності, пов’язаної з порнографією, має право на існування за умов
дотримання формули, обов’язковими складниками якої є: фігуранти-повнолітні особи, беззастережна наявність
згоди та відсутність пропагування культу насильства з одночасним впровадженням заходів регуляторної по-
літики.

Кримінально-правова політика та політика поводження із засудженими.

О.О. Пащенко — 2024-05-28

У статті розглянуто наявні в науці підходи до визначення кримінально-правової політики. Зазначено, що вона
розуміється як діяльність органів державної влади, комплекс керівних заходів, стратегія, основні правові та по-
літичні ідеї. При цьому суб’єктами названої діяльності називають державні органи, вповноважені органи, ор-
гани державної влади, суспільство. Зважаючи на кореляційні зв’язки субординації, що існують між кримінально-
правовою політикою та політикою поводження із засудженими, є підстави розглядати останню як діяльність,
стратегію, ідеї та комплекс заходів у цій сфері.
Аналізується наукова концепція, згідно якої кримінально-правова політика є багатоаспектним явищем,
що зумовлює можливість її тлумачення у різних значеннях: діяльність держави з протидії злочинності засобами
кримінального права; ідеальна модель або державна концепція здійснення такої діяльності; система наукових
знань, що вивчає закономірності та перспективи її здійснення; відповідна навчальна дисципліна. Відзначається,
що, домінуючим є перший аспект, який набуває першочергового, фундаментального значення, тоді як інші ас-
пекти формуються навколо нього, є похідними від нього. Тому політику поводження із засудженими слід розумі-
ти перш за все як діяльність держави (але не лише її, а й інших суб’єктів), оскільки для захисту прав відзначеної
категорії осіб має значення саме здійснення такої діяльності, а не ідеї, покладені в її підґрунтя, система науко-
вих чи догматичних знань.
Ключові слова: кримінальне право, кримінально-виконавче право, кримінально-правова політика, криміналь-
но-виконавча політика, політика в сфері поводження із засудженими.

Програми підтримки для засуджених ветеранів війни в Україні

В. Пивоваров — 2024-05-28

У статті автори визначили виклики в розробленні програми диференційованого виховного впливу
і програми психологічної підтримки засуджених ветеранів війни. Актуальність заявленої в темі про-
блеми обґрунтована зростанням числа засуджених ветеранів війни в Україні, потребою розробки
пробаційних програм для таких засуджених, наявними суперечностями у змісті чинної програми ди-
ференційованого виховного впливу на засуджених «Підготовка до звільнення ветеранів війни, які бра-
ли безпосередню участь в антитерористичній операції / операції Об’єднаних сил». Також автори
проаналізували зміст програми психологічної підтримки засуджених ветеранів війни з позицій відпо-
відності загальним положенням та принципам психологічної реабілітації. У статті зазначено, що на
теперішній час виразною є потреба побудови національно обумовленої соціально-виховної роботи,
психологічної реабілітації таких засуджених, використання кращих світових практик з опорою на гли-
бинні дослідження особистісних якостей і особливостей травмуючого досвіду таких засуджених саме
в реаліях провадженого в Україні воєнного стану. Автори звернули увагу на доцільність вивчення до-
свіду українських і світових науковців щодо створення психобіографії засудженого ветерана війни,
використання практик соціально-педагогічної корекції стереотипних моделей поведінки інструмен-
тами роботи ментора «рівний рівному», ортобіотичного підходу (І. Мечников). Варто у змісті про-
баційних програм виокремити аспекти, що стосуються саме засуджених ветеранів війни та специ-
фіки наявних соціальних сценаріїв, особливостей найближчого соціального середовища побратимів
і посестер, особливостей професійної реалізації з опорою на позитивний досвід участі в бойових діях
(операціях). Автори наголосили увагу на потребі удосконалення правових механізмів професійної реа-
лізації (відновлення чи удосконалення професійних компетентностей)засуджених ветеранів війни.
Автори зосередили увагу на потребі якісного оновлення чинних на теперішній час пробаційних про-
грам з урахування особливих особистісних характеристик і наявного попереднього досвіду участі
в бойових діях (операціях) таких засуджених ветеранів війни. Також автори зазначили про доцільність
урахування ризиків соціального знецінення статусу ветеранів війни. У статті запропоновано напрями
вирішення проблем в означеній галузі: узгодження змісту, організаційного та методичного забезпечен-
ня, процедур моніторингу якості пробаційних програм і програм диференційованого виховного впливу,
психологічної підтримки засуджених ветеранів війни. Для цього слід використовувати досвід комуні-
кативного менеджменту і самоорганізації ветеранів війни для забезпечення системної підтримки
в ресоціалізації і реабілітації ветеранів війни. Також автори наголосили на значенні особистісної
орієнтації в розробленні стратегій соціально-виховної роботи, психологічної підтримки і професійної
реалізації таких засуджених. Є потреба розроблення чітких, вимірюваних, зрозумілих критеріїв оцін-
ки якості пробаційних програм і програм підтримки засуджених ветеранів війни, розширення кола
надавачів реабілітаційних послуг, залучення ветеранів війни до менторської соціально-виховної роботи.
Ключові слова: ветеран війни, пробаційна програма, соціально-виховна робота, психологічна під-
тримка, ресоціалізація, реабілітація, права людини.

Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід спеціального судового провадження

І. В. Слободенюк — 2024-05-28

У статті досліджуються міжнародні стандарти та зарубіжний досвід здійснення судового провадження
за відсутності обвинуваченого (in absentia). Актуальність обраної теми зумовлена новизною інституту спеці-
ального судового провадження для вітчизняного кримінального процесуального законодавства, а також євроін-
теграційним курсом України, що вимагає дослідження та урахування міжнародних стандартів і зарубіжного
досвіду спеціального судового провадження.
Метою наукової статті є з’ясування системи міжнародних стандартів судового провадження за відсут-
ності обвинуваченого, кращих світових практик у цій сфері, а також встановлення відповідності їм спеціаль-
ного судового провадження за законодавством України.
З’ясовано, що можливість здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинува-
ченого (in absentia) передбачена законодавством багатьох європейських держав, зокрема Албанії, Болгарії, Данії,
Естонії, Італії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Чехії та інших.
Установлено, що здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого є поширеною практикою
та само по собі не є порушенням міжнародних стандартів прав людини у сфері кримінального провадження.
Воно застосовується як виняток із загального правила про необхідність особистої участі особи під час судово-
го розгляду кримінальної справи проти неї. Тому спеціальне судове провадження повинно мати чіткі підстави,
визначені законом, а також відповідні гарантії забезпечення прав обвинуваченого.
Зроблено висновок, що закріплений у КПК України інститут спеціального судового провадження (in absentia)
відповідає міжнародним стандартам щодо гарантій забезпечення прав обвинуваченого, за відсутності якого
здійснюється судовий розгляд, в частині належного інформування, забезпечення права на захист, встановлення
можливості повторного розгляду справи за його участі тощо.
Разом із тим, вбачається, що має місце недотримання міжнародного стандарту стосовно можливості
здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого лише у малозначних справах, а саме у справах
про кримінальні проступки та нетяжкі злочини. Ключові слова: кримінальне провадження, спеціальне судове провадження, заочний судовий розгляд, відсут-
ність обвинуваченого, in absentia.

Обчислення строків досудового розслідування з урахуванням дії КПК України у часі

А.В. Лапкін — 2024-05-28

У статті досліджується проблема обчислення строків досудового розслідування з урахуванням дії КПК
України у часі. Актуальність обраної теми зумовлена низкою змін до передбачених ст. 219 КПК України строків
досудового розслідування, що зумовило низку гострих проблем практичного характеру стосовно обчислення
і продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях.
Метою наукової статті є вироблення єдиного підходу до обчислення і продовження строків досудового роз-
слідування у кримінальних провадженнях з урахуванням дії КПК України у часі.
З’ясовано, що непослідовні зміни у порядок обчислення строків досудового розслідування, передбачений ст. 219
КПК України, ведуть до порушення засади розумних строків досудового розслідування, суперечать правилам дії
КПК України у часі та не сприяють правовій визначеності у цьому питанні, погіршуючи якість кримінального
процесуального закону.
Запропоновано передбачити у ст. 5 КПК України окреме правило щодо дії у часі положень Кодексу щодо
строків досудового розслідування, згідно з яким для їх обчислення застосовуються положення КПК України,
чинні на момент початку перебігу цих строків, а у випадку продовження – на момент прийняття рішення про
їх продовження. Для обчислення строків у об’єднаних та виділених кримінальних провадженнях пропонується
застосовувати правила КПК України, чинні на момент прийняття відповідних рішень про об’єднання або про
виділення кримінального провадження. Обґрунтовано, що будь-які зміни щодо регулювання строків досудового
розслідування не повинні мати зворотної сили до проваджень, у яких відповідні строки закінчилися або не під-
лягають застосуванню.
Ключові слова: кримінальне провадження, досудове розслідування, строки досудового розслідування,
об’єднання кримінальних проваджень, виділення кримінального провадження, продовження строків, закриття
кримінального провадження.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення щодо злочинів, пов’язаних із домашнім насильства: аналіз практики притягнення винних осіб до відповідальності

М.І. Демура — 2024-05-28

У статті проаналізовано дані Офісу Генерального прокурора щодо обліку та руху кримінального проваджен-
ня за фактом домашнього насильства у 2022 р. Також в роботі було співставлено статистичні дані за перше
півріччя 2021, 2022 і 2023 рр. Такі дані свідчать, що в перше півріччя 2022 р. кількість облікованих кримінальних
правопорушень і, відповідно, інших даних, значно скоротилася. Припускаємо, що таке скорочення обумовлено
тим, що в умовах повномасштабного вторгнення деякі особи втратили доступ до правоохоронних органів вна-
слідок окупації, активних бойових дій. Також причиною може бути виїзд частини родини за кордон або до інших
регіонів України і відсутність фізичного контакту жертви і кривдника. Після цього у 2023 р. відбулося посту-
пове підвищення всіх показників наближення до даних 2022 р. Окрему увагу в роботі було приділено аналізу
практики ЄСПЛ та національної правозастосовної практики щодо встановлення ознаки систематичності до-
машнього насильства та реалізації засади non bis in idem у цих провадженнях. На підставі аналізу практики
ЄСПЛ щодо тлумачення ст. 4 Протоколу № 7 до КЗПЛ, нами було виокремлено умови, дотримання яких убез-
печить державні органи від порушення засади non bis in idem у справах про домашнє насильство. Такими умова-
ми є наступні: провадження про менш тяжке правопорушення і кримінальне провадження мають мати комп-
лексну основу та утворювати єдине ціле; мета й засоби, які використовуються для її досягнення, мають допо-
внювати одне одного за своєю суттю і бути пов’язані в часі; можливі наслідки правового реагування
на відповідну поведінку повинні бути пропорційними та передбачуваними для осіб, яких вони стосуються; за-
кріплення і вичерпне визначення точними правилами порядку дублювання проваджень і покарань, які дозволяють
особам передбачити, які дії чи бездіяльність можуть стати предметом переслідування. В процесі аналізу на-
ціональної правозастосовної практики було виокремлено справи, де суди місцевого або апеляційного рівня по-
милково стверджували про порушення засади non bis in idem, однак на рівні касаційної інстанції було встанов-
лено, що фактично не йдеться про повторність притягнення до відповідальності, враховуючи таку ознаку до-
машнього насильства як систематичність і обов’язковість доведення факту систематичності як підстави для
притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 126–1 КК України.
Ключові слова: домашнє насильство, систематичність, притягнення до відповідальності, провадження
у формі приватного обвинувачення, подвійне притягнення до відповідальності.

Hard skills та soft-skills у кар’єрі молодого науковця (галузь знань «Право»)

А.В. Калініна — 2024-05-27

У статті презентовано конструктивні практики формування hard skills та soft-skills у здобувачів третього
освітньо-наукового рівня вищої освіти, які опановують освітньо-наукову програму «Право»/«Law» зі спеціаль-
ності 081 «Право» у Науково-дослідному інституті вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташи-
са Національної академії правових наук України.
Наголошено, що hard skills (тверді навички) є базисом професійної компетентності фахівців за спеціальніс-
тю 081 «Право», основою структури компетентностей викладача-дослідника юридичних дисциплін, а soft-skills
(гнучкі навички) є визначальними в кар’єрному розвитку та формуванні професійної репутації фахівця. За їх
допомогою також оцінюється внесок співробітника у створення продуктивного середовища в професійному
колективі.
Конструктивними практиками формування hard skills і soft-skills у здобувачів третього третього освітньо-
наукового рівня вищої освіти є: проблемний виклад лекційного матеріалу, лекції-дискусії, бінарні заняття,
розв’язання практичних кейсів у межах проблематики авторських досліджень. Аспіранти в НДІ ВПЗ реалізують
право вільного вибору матеріалів для самопідготовки, долучаються до аналізу й обговорення способів подачі
навчального матеріалу, розробки і використання в навчально-методичному забезпеченні навчальних дисциплін
кейсів професійного змісту. Важливим аспектом у формуванні критичного мислення здобувачів є практикування
технологій самооцінювання, взаємного оцінювання, робота в групі.
Для синтетичного формування hard skills та soft-skills широко використовуються позааудиторна робота,
спільні наукові заходи і творчі події. У такий спосіб в аспірантів формується відчуття приналежності до по-
тужної академічної спільноти Інституту. Спілкування аспірантів із науковими керівниками, викладачами групи
забезпечення організовується на засадах людяності, позитивного оптимізму та емпатії. Розвитку психо-емо-
ційної витривалості, стресостійкості, гнучкості сприяє використання принципу взаємодії «рівний рівному»,
систематичний моніторинг освітніх запитів аспірантів, співпраця Ради молодих учених зі структурними під-
розділами.
Першочергове значення у формуванні soft-skills відіграють персона викладача і відкритість, готовність
до співпраці в аспіранта. Такій співпраці сприяють спільні дослідницькі проєкти, чітке бачення реальних про-
фесійних і особистісних перспектив для кожного аспіранта, його підтримка упродовж усього періоду опануван-
ня освітньо-наукової програми.
Ключові слова: формування hard skills і soft-skills, наукова установа, освітньо-наукова програма, аспіранту-
ра, якість освіти, компетентнісний підхід, індивідуальна траєкторія здобувача.