Питання боротьби зі злочинністю

Кримінально-правова охорона інформаційної безпеки нормами розділу І Особливої частини КК України

О.О. Пащенко — 2024-08-30

У статті розглянуто кримінально-правову охорону інформаційної безпеки, що здійснюється за допомогою
норм розділу І Особливої частини Кримінального кодексу України. Це зроблено з метою з’ясування того, які
кримінально-правові норми, що містяться в цьому розділі, спрямовані на захист такого об’єкта, як інформацій-
на безпека, а також для здійснення класифікації цих норм.
Акцентується увага на тому, що інформаційна безпека – один із видів безпеки, що охороняються нормами
Особливої частини Кримінального кодексу України. При цьому останній не містить окремого розділу, присвяче-
ного охороні цього виду безпеки, що зумовлює висновок, що інформаційна безпека не охороняється Кримінальним
кодексом України на рівні родового об’єкта.
Зазначено, що кримінально-правові норми, які захищають інформаційну безпеку, розташовано законодавцем
у багатьох розділах Особливої частини КК. Не є виключенням і розділ І «Злочини проти основ національної без-
пеки України». У цьому розділі містяться суспільно небезпечні посягання, вчинення яких ставить під загрозу
існування Української держави як гаранта захисту прав і свобод громадян України, іноземців та осіб без гро-
мадянства. Деякі з них вчиняються у такій сфері безпеки, як інформаційна. При цьому сфери національної
безпеки є найрізноманітнішими. В диспозиції ст. 111 КК йдеться про державну, економічну та інформаційну
безпеку. Аналіз Особливої частини КК дозволяє виокремити принаймні такі види безпеки: екологічна, громадська,
безпека виробництва, безпека руху та експлуатації транспорту, безпека державної таємниці та безпека люд-
ства.
Зроблено висновок, що серед кримінально-правових норм, що містяться в розділі І Особливої частини КК,
на захист такого об’єкта, як інформаційна безпека спрямовані: ч. 2 ст. 109 КК, ст. 110 КК, ст. 111 КК, части-
ни 1, 3, 5, 6 ст. 1111 КК, ст. 114 КК, ст. 1142 КК.
Пропонується така класифікація злочинів проти інформаційної безпеки, передбачених розділом І Особливої
частини КК: 1) злочини, в яких інформаційна безпека виступає як основний безпосередній об’єкт, 2) злочини,
в яких інформаційна безпека виступає як додатковий факультативний об’єкт.
Ключові слова: кримінальне право, Особлива частина Кримінального кодексу України, національна безпека,
основи національної безпеки України, інформаційна безпека.

Використання правопорушниками інформаційно-комунікаційних технологій під час вчинення дій, пов’язаних із глорифікацією агресора: кримінологічний та кримінально- правовий аналіз за матеріалами судової практики

В.С. Батиргареєва — 2024-08-30

Наукову статтю присвячено визначенню ролі інформаційно-комунікаційних технологій у поширенні інформа-
ції щодо виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, а також глори-
фікації її учасників. На підставі аналізу матеріалів судової практики констатовано, що у переважній більшості
випадків вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 4362 КК, місцем його вчинення є Інтернет-
простір, а найбільш затребуваними засобами – соціальні мережі та електронні засоби комунікації. При цьому
наводяться результати проведеного вивчення вироків національних судів, які показали, що найбільш популярними
соціально орієнтованими мережами, які використовувалися глорифікаторами збройної агресії рф проти України,
стали: 1) «Одноклассники» (61,7 %); 2) Telegram (7,0 %); 3) «ВКонтакте» (6,3 %) та 4) Facebook (4,6 %).
На підставі аналізу отриманих в ході емпіричного дослідження даних висловлено тезу про те, що у разі ви-
користання правопорушниками соціальних мереж та мессенджерів під час вчинення дій, пов’язаних із глорифі-
кацією агресора, зараження аудиторії ворожими наративами в реальній дійсності не набуває всеосяжного ха-
рактеру. Цьому заважає низка запобіжників (фільтрів) правового, технологічного та морально-етичного харак-
теру, які обмежують коло реципієнтів тими, хто вже, як правило, і так схвально ставиться до ідеології
«руського миру». Констатовано, що виявлена специфіка насамперед стосується випадків використання глори-
фікаторами для поширення інформації з деструктивним проросійським контентом заборонених в Україні росій-
ських соціальних мереж, на які припадає більшість випадків глорифікації агресора. Щодо використання право-
порушниками платформ спільного доступу до інформації, які не є забороненими в Україні, то стосовно них
у роботі наголошено на необхідності негайної правової рефлексії.
У підсумку зроблено висновок, що ключова роль у запобіганні аналізованим кримінальним правопорушенням
у разі їх вчинення з використанням інструментів Інтернет-простору має відводитися сфері високих технологій
із забезпеченням відповідного нормативно-правового супроводу їх використання.
Ключові слова: глорифікація, кримінальне правопорушення, Інтернет-простір, інформаційно-комунікаційні
технології, поширення шкідливої інформації, наративи, російська агресія.

Принципи визначення розумних меж цифровізації кримінального провадження України

Н.В. Глинська — 2024-08-30

У статті досліджуються засадничі основи процесу цифровізації кримінального провадження. Авторами
визначається поняття меж цифровізації кримінального провадження, під якими запропоновано розуміти зумов-
лені низкою чинників певні «кордони» цифрового оснащення кримінальної процедури та необхідний рівень норма-
тивної адаптації цієї царини до діджиталсередовища. Пошук таких оптимальних меж цифровізації криміналь-
ного провадження вимагає формулювання (виокремлення) та розгляд основних положень принципового характе-
ру, сукупність яких є необхідною для врахування в перебігу здійснення цифровізації. Такі принципи своєю чергою є основою для формулювання похідних від них більш конкретних вимог практичного характеру – стандартів
цифровізації кримінального провадження.
На підставі дослідження міжнародних актів та доктринальних напрацювань авторами виокремлено такі
стандарти цифровізації кримінального провадження верховенство права; правова визначеність; пріоритетність
цифрового формату; гнучкість процесу цифровізації; застосування ризикоорієнтованого підходу; збереження
провідної ролі людського фактора при прийнятті кримінальних процесуальних рішень; є прозорість використан-
ня цифрових технологій в кримінальному провадженні; покладення відповідальності за ризики, супутні їх за-
стосуванню під час кримінальної процедури, на представників органів кримінальної юстиції; забезпечення інфор-
маційної безпеки (кібербезпеки) кримінального провадження; вимога узгодженості темпів процесу цифровізації
з рівнем цифрової компетентності уповноважених осіб.
У висновку зазначається що кожен з визначених нами принципів (стандартів) ЦКП є напрямом окремого
предметного дослідження під кутом зору відшукання оптимальних меж цифровізації кримінального проваджен-
ня. Втім лише комплексне їх дотримання здатне забезпечити права та законні інтереси особи та досягти ба-
жаного результату цифровізації кримінального провадження.
Ключові слова: кримінальне провадження, цифровізація, права людини, стандарти цифровізації криміналь-
ного провадження.

Розвиток технологій штучного інтелекту і дотримання прав людини: проблеми забезпечення балансу

Г.К. Авдєєва — 2024-08-30

Досліджено позитивний і негативний впливи технологій штучного інтелекту, що використовуються в різних
сферах діяльності, на фундаментальні права людини. Здійснено критичний аналіз механізмів маніпулятивних дій
щодо користувачів інтернет-ресурсів із боку їх власників за допомогою технологій штучного інтелекту. Встанов-
лено причини виникнення помилок у роботі систем штучного інтелекту, які призводять до порушення прав людини
на життя, свободу та особисту недоторканість, справедливе правосуддя та ін. Визначено потенційну загрозу
систем відеоспостереження з елементами штучного інтелекту для конфіденційності та людської гідності.
На основі аналізу механізму машинного навчання систем штучного інтелекту встановлено, що якість «на-
вчання» систем штучного інтелекту та правильність рішень, які ними приймаються, залежить від якості
і повноти інформації, що ними аналізується, та надійності її джерел. На прикладах показано, що застосування
правоохоронними органами прогностичних моделей ризиків рецидиву злочину та алгоритмічно вдосконалених
цифрових можливостей цифрового спостереження призводить до посилення й подальшого закріплення моделей
структурної дискримінації, системної маргіналізації та нерівності. Доведено, що використання систем штуч-
ного інтелекту може призвести до формування необґрунтованих упереджень та дискримінаційних прогнозів
стосовно певної особи або групи людей за такими ознаками, як стать, вік, колір шкіри, політичні або релігійні
переконання, стан здоров’я, сексуальна орієнтація, місце проживання, майновий стан, фізичні вади, мова тощо.
Для забезпечення прозорого та підзвітного використання систем штучного інтелекту вони мають створю-
ватися і використовуватися на основі міжнародних стандартів (захист персональних даних, прозорість алго-
ритмів, підзвітність і відповідальність, захист інтелектуальної власності) та проходити сертифікацію й по-
стійний (протягом усього життєвого циклу) моніторинг із боку незалежних експертних органів, відповідальних
за нагляд у різних галузях (охорона здоров’я, освіта, безпека дорожнього руху, правоохоронна діяльність та ін.).
Ключові слова: штучний інтелект, машинне навчання, права людини, потенційний ризик для прав людини,
дискримінаційні рішення.

Світова панорама перехідного правосуддя: основні моделі, перспективи для України

М.Г. Колодяжний — 2024-08-30

У статті здійснена спроба узагальнення сформованого на сьогодні світового досвіду застосування право-
суддя перехідного періоду у постконфліктних та поставторитарних країнах. Надано визначення перехідного
правосуддя відповідно до його тлумачення ООН. Перелічено понад 40 держав світу, де у різні періоди та за від-
мінних соціальних умов реалізовувались відповідні напрями діяльності, що охоплюються транзитивним право-
суддям. Проаналізовано кілька здійсненних раніше класифікацій перехідного правосуддя, виділено їх недоліки
та переваги. Запропонована авторська систематизація правосуддя перехідного періоду, що побудована за кри-
терієм ступеня його ефективності. За цією підставою виділено три моделі ефективного, частково ефективно-
го та неефективного перехідного правосуддя. Конкретизовано держави, які належать до кожної із цих груп,
виділено ознаки, що дозволяють характеризувати ступінь ефективності перехідного правосуддя у кожній
із країн. На підставі дослідження зарубіжного досвіду у цій царині та з урахуванням здійсненої класифікації
виділено кілька важливих концептуальних орієнтирів для успішного запровадження в Україні різних складових
перехідного правосуддя. Вони стосуються необхідності врахування в Україні попереднього досвіду застосування
окремих елементів транзитивного правосуддя, періоду початку його впровадження у нашій державі, правил
організації діяльності комісій правди, меж поєднання міжнародних та національних механізмів перехідного
правосуддя, джерел фінансування його різноманітних заходів, основних суб’єктів, задіяних у цьому процесі, пра-
вил кримінального переслідування воєнних злочинців тощо. Крім цього, обґрунтована ідея щодо виконання пере-
хідним правосуддям кримінологічної функції. У висновках, окрім іншого, зазначені засади, на яких має будуватись
правосуддя перехідного періоду в Україні.
Ключові слова: злочинність, воєнні злочини, перехідне правосуддя, зарубіжний досвід, мир, справедливість,
примирення.

Колабораціонізм у медичній сфері у період російсько-української війни

О.В. Новіков — 2024-08-30

У статті здійснена спроба сформувати уявлення про масштаби колабораційної діяльності медичних пра-
цівників у період російсько-української війни. Констатовано, що міжнародне гуманітарне право приділяє значну
увагу проблемам сфери охорони здоров’я під час війни в умовах окупації та для забезпеченню належного функці-
онування системи охорони здоров’я дозволяє примусове залучення медичного персоналу з окупованої території
до надання медичної допомоги цивільному населенню. За таких умов медичному персоналу не лише дозволяється
працювати, а й надається так званий «імунітет» від відповідальності за здійснення своєї професійної діяльнос-
ті, зокрема, за надання медичної допомоги представникам держави-агресора. Цей імунітет поширюється не лише
на медичних працівників, які безпосередньо надають медичну допомогу, а й на інших осіб, які здійснюють адмі-
ністрування та забезпечують її надання в межах закладу охорону здоров’я (головні лікарі, завідувачі відділень
тощо). На сьогодні найбільш спірними є питання «імунітету» керівників закладів охорони здоров’я на окупова-
них територіях. Судова практика в Україні йде тим шляхом, що такий «імунітет» не поширюється на громадян,
які за рішенням окупаційної адміністрації були призначені керівниками закладів охорони здоров’я на окупованій
території. Таким чином, наявні дані свідчать про існування лише так званого «адміністративного» колабора-
ціонізму в медичній сфері та одночасно про його незначне поширення. Водночас реальний стан колабораціонізму
в цій сфері стане відомим після закінчення війни та деокупації українських територій.
Ключові слова: колабораціонізм, колабораційна діяльність, міжнародне гуманітарне право, сфера охорони
здоров’я.

Проблеми кримінальної відповідальності за пропаганду війни

К.А. Новікова — 2024-08-30

Стаття присвячена проблемам кримінальної відповідальності за пропаганду війни. Проблемні питання
кримінальної відповідальності за пропаганду війни можна поділити на дві групи: теоретичні, що пов’язані з не-
доліками чинної редакції ст. 436 КК України та взагалі доцільністю криміналізації пропаганди війни на націо-
нальному рівні, та прикладні, які стосуються неправильного тлумачення судами ст. 436 КК України та відпо-
відно її неправильного правозастосування. До теоретичних проблем кримінальної відповідальності за пропаган-
ду війни можна віднести: питання доцільності криміналізації пропаганди війни на національному рівні;
невідповідності назви ст. 436 КК України змісту її диспозиції, що порівняно з іншими кримінально-правовими
нормами порушує принцип системності кримінального законодавства; невідповідності диспозиції ст. 436
КК України термінології міжнародно-правових актів; невідповідності санкції ст. 436 КК України ступеню сус-
пільної небезпечності передбаченого нею кримінального правопорушення; необхідності закріплення у ст. 436
КК України кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак пропаганди війни. До прикладних проблем застосу-
вання кримінальної відповідальності за пропаганду війни слід віднести: спірну судову практику щодо засуджен-
ня осіб за публічні заклики до продовження росією війни проти України або розповсюдження матеріалів із та-
кими закликами, не проведення судами аналізу змісту публічних закликів до агресивної війни чи розповсюджених
матеріалів із такими закликами, що призводить до засудження за ст. 436 КК України осіб, у діях яких відсутні
публічні заклики до агресивної війни чи розв’язування воєнного конфлікту.
Ключові слова: пропаганда війни, інформаційна безпека, кримінальні правопорушення проти миру, безпеки
людства та міжнародного правопорядку, публічні заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного
конфлікту, кримінальне правопорушення, кримінальна відповідальність, кримінальне право.

Вижити в окупації: проблемні питання правової оцінки забезпечення медичною продукцією та її продажу

Т.О. Михайліченко — 2024-08-30

Фармацевтична діяльність забезпечує підтримання належного рівня громадського здоров’я в цілому
та здоров’я окремих осіб. Водночас злочинна агресія росії, окупація та анексія українських територій постави-ли нові виклики перед сферою охорони здоров’я. Зокрема, ситуація на тимчасово окупованих і анексованих тери-
торіях є часом критичною, адже росія не виконує міжнародно-правові зобов’язання. Тож задля забезпечення
медичною продукцією населення окремі громадяни ввозять її на ТОТ, частіше нелегально, у тому числі шляхом
комунікації з незаконними органами влади країни-окупанта. І наразі це створює низку проблем в частині право-
вої оцінки такої комунікації (співпраці) з ворогом. Метою статті є розробка рекомендацій щодо правової оцінки
комунікації фармацевтів та постачальників медичної продукції на ТОТ із державою-агресором та/або його
окупаційною адміністрацією.
Установлено, що росія порушує норми міжнародного гуманітарного права. Доведено, що незважаючи на те,
що саме країна-агресор наразі здійснює «ефективний контроль» над окупованими та анексованими українськими
територіями, це не знімає з України зобов’язань щодо забезпечення життєдіяльності цивільного населення,
їх прав та свобод, зокрема, й щодо права на життя та здоров’я. За таких умов діяльність фармацевтичних
працівників та постачальників медичної продукції на ТОТ пропонується розглядати як невід’ємну частину ме-
дичної діяльності.
Як підсумок, пропонуємо користуватися таким алгоритмом:
якщо фармацевт на ТОТ продовжує надавати фармацевтичному допомогу цивільному населенню, юридична
відповідальність за такі його дії виключається;
якщо особа постачає медичну продукцію на ТОТ із метою забезпечення цивільного населення лікарськими
засобами та медичними виробами, юридична відповідальність за такі його дії виключається, Факт же пере-
реєстрації чи сплати податків окупаційній владі задля продовження життєзабезпечення цивільних осіб не має
розглядатися як колабораційна діяльність;
якщо в діях вказаних осіб є ознаки інших складів кримінальних правопорушень, особа має підлягати юридич-
ній відповідальності за ці дії.
Ключові слова: фармацевт, медична продукція, професійний обов’язок, тимчасово окуповані території,
колабораційна діяльність, воєнний стан, кримінальна відповідальність, деокупація, перехідне правосуддя.

Криміналізація контрабанди товарів: сучасні виклики

Т.Б. Ніколаєнко — 2024-08-30

У статті розглядаються питання криміналізації контрабанди товарів, які отримали унормування Законом
України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо криміналізації контрабанди» від 9 грудня 2023 р. № 3516‑ІХ. Проаналізовано позитивні здобутки та виокремлено дис-
кусійні моменти щодо розуміння сучасного поняття контрабанди, її видів, предметів та особливостей об’єктивних
ознак. Закцентовано увагу на актуальності проведених змін, доцільності розширенні кола предметів контрабан-
ди та систематизації її видів.
Установлено, що поняття контрабанди потребує уніфікації та єдиного розуміння/тлумачення способів
вчинення контрабанди, таких як: переміщення поза митним контролем або переміщення з приховуванням від
митного контролю, де з урахуванням законів логіки, лаконічності та правил законодавчої техніки вони мають
бути розглянутими в межах положень Митного кодексу України. Аргументовано доводиться, що предмети
контрабанди, які визначені в статтях 201–2014 Кримінального кодексу України, слід розглядати в межах однієї
статті КК із диференціацією її предметів у самостійних нормах.
Установлено, що на фоні криміналізації контрабанди залишаються поза увагою питання криміналізації
контрабанди бурштину. Крізь призму компаративістського підходу проведено аналіз унормування кримінальної
відповідальності за контрабанду за законодавством окремих держав світу, де з окресленням їх специфіки вста-
новлено диференційований підхід до унормування контрабанди.
З урахуванням положень чинного законодавства, позицій вчених, практиків, а також закордонного досвіду
доведена необхідність системного підходу до встановлення кримінальної відповідальності за різні види контр-
абанди як кримінально караного діяння та запропоновано зміни.
Ключові слова: криміналізація, контрабанда, предмет контрабанди, товар, переміщення товарів, бурштин,
уніфікація контрабанди.

Зображення особи як предмет порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК України)

Д.О. Куковинець — 2024-08-30

У статті досліджуються проблеми співвідношення зображень особи і предмета порушення недоторкан-
ності приватного життя (ст. 182 КК України). Зокрема, авторкою надано характеристику інформації як «пред-
метної» ознаки кримінальних правопорушень. Зазначено, що зміст «конфіденційної інформації» як обов’язкової,
самостійної ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК, складає достатньо широкий
спектр відомостей і даних про особисте чи сімейне життя фізичної особи (що дозволяють її ідентифікувати),
стосовно яких в особи є законні очікування (через визначення режиму їх застосування) щодо нерозголошення
відповідних відомостей і даних без її на те згоди.
Зроблено висновок, що зображення особи, у контексті застосування ст. 182 КК, може вважатися конфі-
денційною інформації про неї. Наведено аргументи на користь того, що про втрату таким зображенням озна-
ки «конфіденційності» не свідчить факт його попереднього оприлюднення особою, якої воно стосуються, спо-
собом, орієнтованим на визначену, обмежену нею самою кількість людей.
Ключові слова: інформаційна безпека, порушення недоторканності приватного життя, конфіденційна ін-
формація, зображення особи.

Актуальні питання притягнення до кримінальної відповідальності за незаконне поводження з радіоактивними матеріалами

О.О. Книженко — 2024-08-30

У цій публікації розглянуто актуальні питання розслідування незаконного поводження з радіоактивними
матеріалами. Також приділено увагу проблемам кваліфікації діянь, пов’язаних із незаконним поводженням із цими
матеріалами. Розкрито умови звільнення від кримінальної відповідальності у разі придбання, носіння, зберігання,
використання, передачі, видозмінення, знищення, розпилення або руйнування радіоактивних матеріалів (джерел
іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин або ядерних матеріалів, що перебувають у будь-якому фі-
зичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді) без передбаченого законом дозволу.
Зроблено акцент на тому, що використання радіаційних технологій у виробництві, медицині та інших сферах
життєдіяльності зумовлює необхідність у виробленні відповідних заходів безпеки, додержання яких дозволить
зберегти життя та здоров’я не лише окремо взятої людини, а й населення в цілому та довкілля.
Обстоюється думка, що оновлення способів вчинення досліджуваних кримінальних правопорушень, які ста-
ють більш зухвалими та ретельно підготовленими, потребує розроблення сучасних криміналістичних засобів
і методів протидії їм. Передусім зауважується, що вже на початкових етапах розслідування таких злочинів
правоохоронні органи потребують допомоги спеціалістів з ядерної фізики, радіології, інших галузей знань. Тому
метою дослідження обрано визначення напрямів використання допомоги спеціалістів у ході розслідування неза-
конного поводження з радіоактивними матеріалами, а також висвітлення актуальних питань кваліфікації цих
діянь, що найчастіше виникають у правозастосовній діяльності.
Відзначається, що в Україні ядерна криміналістика знаходиться на етапі становлення й потребує спільної
роботи криміналістів та спеціалістів із різних галузей знань, що дасть можливість розробити ефективні реко-
мендації та алгоритми дій працівників правоохоронних органів під час розслідування кримінальних правопорушень,
пов’язаних із незаконним обігом радіоактивних матеріалів.
Зроблено наголос на тому, що застосування спеціальних приладів при розслідуванні досліджуваних злочинів
зумовлене не лише завданнями розслідування, а й безпекою під час роботи з радіоактивними речовинами, оскіль-
ки вона залежить від своєчасного виявлення і вимірювання рівня випромінювання.
Зроблено висновки про те, що при розслідуванні досліджуваних злочинів допомога спеціалістів у галузі ядер-
ної фізики, радіології, хімії, медицини необхідна за такими напрямами, як:
– розроблення радіаційно-гігієнічних регламентів для працівників слідчо-оперативної групи, які працюють
із радіоактивними матеріалами;
– проведення обов’язкового медичного огляду всіх учасників слідчої (розшукової) дії після роботи з такими
матеріалами;
– проведення навчань із працівниками правоохоронних органів із метою отримання базових знань про раді-
оактивні матеріали, правила поводження з ними, в тому числі й вмінь користування засобами захисту;
– розроблення засобів індивідуального захисту, засобів виявлення, фіксації та вилучення (в тому числі упа-
ковки і транспортування) радіоактивних матеріалів.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, радіоактивні матеріали, ядерна криміналістика, розслідуван-
ня кримінальних правопорушень, незаконний обіг радіоактивних матеріалів.

Вплив зарубіжної практики забезпечення безпеки дорожнього руху на національні концепції запобігання транспортним правопорушенням в Україні

В.В. Голіна — 2024-08-30

Дослідження свідчить, що в основі національних стратегій і державних програм підвищення безпеки до-
рожнього руху в Україні їх розробниками закладається певна концепція ідей і суджень. Ці ідеї і судження сто-
суються розв’язання проблем безпеки, на створення яких суттєвий вплив справляє зарубіжна практика у цій
сфері, особливо – країн Європейського Союзу. Однак його поверхневе сприйняття, суперечлива інтерпретація
і подекуди – нерозуміння суті призводять до логічної плутанини, змістовної суперечності, цільової розпороше-
ності тощо, а, врешті-решт, до хибної практики невиконання запланованого і недосягнення навіть мінімуму
скорочення смертності і травматизму від дорожньо-транспортних пригод. Виникає проблема адекватності
сприйняття впливу зарубіжного досвіду на формулювання національних концепцій забезпечення безпеки дорож-
нього руху. Частково цій проблемі приділили увагу В. С. Батиргареєва, Т. О. Гужій, С. М. Гусарев, М. Г. Коло-
дяжний, А. В. Колпаков, О. М. Литвинов, В. А. Мисливий, К. О. Полтава, О. А. Собакарь, С. С. Шрамко, Р. Блек-
берн, Ан. Бірн, Ер. Фігероа, Т. Рід, Л. Шахум. Однак дослідження різновидів впливу на розробку національних
концепцій убезпечення дорожнього руху проводиться вперше. Автором зазначено, що на процес розробки націо-
нальної, конкретно галузевої концепції безпеки дорожнього руху помітний вплив справляє зарубіжна практика.
Цей вплив має інтелектуальний характер. Такий вплив може виявлятися через усвідомлення доцільності здій-
снення культурологічного напряму запобігання дорожньо-транспортним пригодам; визнання потреби у пролон-
гованому здійсненні стратегій і програм незалежно від владних змін; творчу інтерпретацію конструктивного
зарубіжного досвіду у розробці заходів, засобів, обладнання, інновацій у сфері дорожньої інфраструктури розу-
міння доцільності щорічної публічної звітності суб’єктів виконання заходів державної програми тощо. Висновок
дослідження сформульовано таким чином: уважно, розумно і неупереджено ураховувати ці та інші впливові ідеї
і досвід зарубіжної запобіжної практики і з їх урахуванням та вітчизняними можливостями й спроможностя-
ми створювати національні концепції забезпечення безпеки дорожнього руху.
Ключові слова: вплив, зарубіжна практика у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, культурологічний
напрям, запобігання дорожньо-транспортним пригодам, різновиди впливу.

Сучасні кримінологічні реалії запобігання керуванню транспортним засобом у стані сп’яніння

А.В. Калініна — 2024-08-30

У статті розглядаються сучасні кримінологічні реалії запобігання керуванню транспортним засобом у ста-
ні сп’яніння в умовах воєнного стану в Україні, на основі чого робиться висновок про основні маркери для пер-
спективних напрямів протидії цим протиправним практикам.
Наголошується на тому, що особа, яка сідає за кермо транспортного засобу, апріорі повинна не лише воло-
діти навичками керування, а й бути здатною до розуміння і взаємодії із тією обстановкою та специфічною
частиною соціуму, учасником якої вона стає в межах процесу дорожнього руху.
Розглядається основа нормативного регулювання питань юридичної відповідальності за керування тран-
спортним засобом у стані сп’яніння. Наводиться статистика Патрульної поліції України щодо дорожньо-
транспортних пригод за 2021–2023 роки, а також дані звітності Офісу Генерального прокурора за статтею 2611
Кримінального кодексу України («Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту
особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння») за аналогічний період. Відзначається, що про-
тягом воєнного стану в Україні кількість ДТП, причиною яких стало керування транспортним засобом у стані
сп’яніння, збільшилася. Така сама тенденція спостерігається й щодо кількості кримінальних правопорушень
за статтею 2861 КК України.
Зазначається, що прагнення людини бути у стані сп’яніння може мати як біологічні, так і психологічні,
культурні та інші детермінанти. Наводяться об’єктивні та суб’єктивні чинники зловживання алкогольними
напоями.
Окрему увагу приділено рівню правової культури та правової свідомості водіїв. Підкреслено, що за результа-
тами всеукраїнського опитування майже 3 тис. осіб, які керують транспортними засобами, проведеного колек-
тивом Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН
України протягом року (з жовтня 2022 по жовтень 2023 року), рівень правової культури (правосвідомості) во-
діїв в Україні є недостатнім.
Виокремлено нормативні, статистичні, психологічні, культурологічні, соціальні кримінологічні реалії, в яких
наразі існує явище керування транспортним засобом у стані сп’яніння.
Ключові слова: запобігання правопорушенням; безпека; дорожній рух; дорожньо-транспортна пригода,
керування транспортним засобом у стані сп’яніння.

Щодо деяких причин невдач упровадження міжнародних стандартів і дотримання прав людини у пенітенціарній системі України.

М.В. Романов — 2024-08-30

У 1995 році Україна стала членом Ради Європи і взяла на себе низку зобов’язань щодо гармонізації власної
правової системи та соціального укладу з відповідними системами й інститутами країни-учасниць Ради Євро-
пи. Серед цих зобов’язань – підписання низки ключових міжнародних документів у сфері захисту прав людини,
а також передача управління пенітенціарною системою України від Міністерства внутрішніх справ до Мініс-
терства юстиції України, а також запровадження міжнародних стандартів під час виконання кримінальних
покарань.
На жаль, майже за 30 років Україні не вдалося реалізувати в повній мірі взяті на себе зобов’язання. Тому
дотримання прав людини в пенітенціарній сфері лишається дуже болісною темою для українського суспільства.
Автор висвітлює здійснені кроки з реформування пенітенціарної системи в контексті з’ясування причин, які
перешкоджають реалізації реформ та змін порядку виконання кримінальних покарань. При цьому стверджуєть-
ся, що формальний бік зобов’язань виконаний Україною в повному обсязі, однак суттєвих змін у процесі виконан-
ня та відбування покарань практично не відбулося. Про це, в тому числі, красномовно свідчить практика ЄСПЛ,
який щорічно виносить стосовно України велику кількість рішень. Одним із найбільш резонансних рішень цього
Суду стало рішення у справі «Петухов проти України (№ 2)», яким на Україну покладено низку зобов’язань щодо
внесення змін до кримінально-виконавчого і кримінального законодавства, а також щодо практики виконання
кримінальних покарань.
Автор формулює причини такого становища і робить низку висновків, які, на його думку, дозволяють вияви-
ти чинники, що ускладнюють процес проведення реформ та імплементації стандартів, а також не дозволяють
реалізувати велику кількість позитивних ініціатив. Одним із найважливіших чинників є різниця у концептуальних,
культурних і традиційних підходах до самої системи покарань та їх виконання в Європі й Україні. Саме ця різ-
ниця не дозволяє впровадити європейські стандарти в українські реалії. Автор веде мову про те, що досягнення
успіху у впровадженні міжнародних стандартів лежить у сфері комплексного концептуального підходу, який
повинен передбачати не лише окремі заходи, спрямовані на покращення ситуації у колоніях, а й низку культурних
та загальносоціальних заходів, які повинні поступово змінити ставлення суспільства до засуджених, колонії
та цілей покарання.
Ключові слова: права людини, міжнародні стандарти захисту прав людини, практика ЄСПЛ, пенітенціар-
на система.

Ветерани у місцях позбавлення волі: досвід емпіричного дослідження

В.В. Пивоваров — 2024-08-30

Результати проведеного дослідження дозволили конкретизувати потреби ветеранів, які зараз відбувають
покарання в місцях позбавлення волі. Проведений аналіз отриманих емпіричних даних підтвердив гіпотезу про
те, що Україна не готова в повній мірі до роботи з ветеранами в місцях позбавлення волі. Наявні програми під-
тримки і відновлення соціальних навичок цієї категорії засуджених не відображають організаційних, змістових
і методичних особливостей взаємодії з ветеранами у місцях позбавлення волі. Україна потребує термінової під-
готовки до роботи з ними. Кримінально-виконавче законодавство не містить спеціальних норм і правил пово-
дження з такими особами з урахуванням системних досліджень якісних характеристик особи засудженого ве-
терана та його найближчого соціального оточення (родини, побратимів, фахівців вузького профілю за потребою).
Проведене дослідження не виявляє і не підтверджує узагальненого кримінологічного портрету жорстокого
злочинця-ветерана. Першочерговою визначено доцільність розгляду і задоволення потреб, властивих засудженим
ветеранам, сприйняття ними досвіду позбавлення волі, особливостей їх ресоціалізації та психокорекції. Дослі-
дженням установлено, що тримання в умовах позбавлення волі осіб, які боронили суверенітет та безпеку дер-
жави, має передбачати особливі умови для ресоціалізації з урахуванням попереднього бойового досвіду. Також
важливо врахувати в розробленні соціально-виховних заходів і засобів диференційованого впливу з метою ресо-
ціалізації наявні у цієї категорії засуджених психологічні, соціальні та психіатричні проблеми. Врахування усіх
цих обставин має стати базою організації процесу виконання кримінальних покарань та подальшої підтримки
в ресоціалізації. Спеціальні програми для ветеранів і лікування посттравматичних стресових розладів у безпеч-
них умовах мають стати основою соціальної адаптації та відновлення честі та гідності після звільнення
з ув’язнення. Такі програми повинні допомагати тим, хто брав участь у бойових діях, знайти мету у житті
і заново будувати своє життя в реаліях повоєнного відновлення України. Вбачається доцільним Департаменту
з питань виконання кримінальних покарань спільно з Міністерством у справах ветеранів України провести ви-
вчення динаміки потреб таких засуджених і розробити Стратегію та План роботи із ветеранами в системі
виконання покарань.
Ключові слова: ветерани війни, засуджені учасники бойових дій, ресоціалізація, виконання покарань, гума-
ністичний підхід, диференційований вплив, стратегія, план, емпіричне дослідження.

Реалізація засудженими права на допуск до військової служби під час воєнного стану

О.О. Осадько — 2024-08-30

У статті проведено аналіз законодавства України, яким врегульовано питання допуску до військової служ-
би громадян, засуджених до позбавлення або обмеження волі. Досліджено ключові нормативно-правові акти, які
спрямовані на лібералізацію соціально-правового становища осіб, засуджених до позбавлення волі. Висловлена
негативна оцінка запропонованим змінам, а саме, щодо можливості реалізації засудженими особами права
на допуск до військової служби виключно у спеціалізованих підрозділах військової частини (спеціалізованих вій-
ськових частинах).
Автор акцентує увагу на недоцільності запровадження таких обмежень та їх явний дискримінаційний ха-
рактер. Висловлює занепокоєння, що проходження військової служби засудженими особами у таких спеціалізо-
ваних підрозділах військової частини (спеціалізованих військових частинах) не сприятиме мотивації останніх
до укладення контрактів та долученню до сил оборони України.
Окрім того, окрема увага приділяється соціальному-правовому забезпеченню військовослужбовцям із числа
осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання в контексті можливості реалізації останніми
права на відпустку. Надана критична оцінка положенням щодо позбавлення останніх права на отримання що-
річної основної відпустки.
Ключові слова: засуджені, військовослужбовці, дискримінаційне становище, умовно-дострокове звільнення.

Гуманістичні концепти пробаційних програм у вирішенні завдань запобігання кримінальним правопорушенням

В.В. Ворожбіт-Горбатюк — 2024-08-30

У статті автор актуалізував проблему інтерпретації гуманістичних цінностей і концептів, які визначають
цільові, змістові і процесуальні аспекти використання пробаційних програм у комплексі заходів і засобів запо-
бігання злочинності. Акцентовано увагу на контекст фронтирної злочинності, що зумовлено запровадженим
в Україні воєнним станом. Автором конкретизовано гуманістичні концепти пробаційних програм у вирішенні
завдань запобігання кримінальним правопорушенням, а саме: ідея визнання самоцінності людини, її основоположних прав і свобод; апріорність захисту людської гідності і громадської моралі, поняття діяльної людяності
у поведінці і діях усіх учасників реалізації пробаційної програми; вимога контролю і обмеження проявів асоціаль-
ної деструктивної поведінки суб’єкта пробації; ідея забезпечення кращого життя через розвиток самої люди-
ни – суб’єкта пробації, підтримку чеснот; ідеї справедливості і свободи суб’єкта пробації у межах, визначених
Законом; поняття усвідомленої відповідальності за здійснений вибір, дотримання моральних стандартів пер-
соналом пробації; вимога гармонізації норм етики і нових досягнень наук і технологій; об’єктивація потреби
в систематичній рефлексії і розумному діалозі. Перелічені гуманістичні концепти у вигляді ідей, понять
і об’єктивної потреби в рефлексії і діалозі визначено дуже широко. Автором звернено увагу, що у перелічених
гуманістичних концептах поза увагою залишаються ідеї, поняття і вимоги, які ментально близькі повнолітнім
суб’єктам пробації, осмислені персоналом пробації на основі традиційних і інтерактивних способів психолого-
педагогічного, соціально-виховного впливу на повнолітніх суб’єктів пробації. Це зокрема такі гуманістичні
концепти: ідея формування почуття захищеності в колективі; ідеї трансформаційного навчання дорослих, ор-
тобіотичного підходу і дослідного навчання гігієни, поняття кордоцентричного вчення і філософії вдячності,
поняття теорії аргументованої дії, наративної психології, теорії неупередженості. У статті запропоновано
під час розробки пробаційних програм враховувати специфіку соціально-виховної роботи з повнолітніми
суб’єктами пробації, а саме: вивчення й урахування криміногенних потреб; реалій навчального, інформаційно-
дорадчого, комунікаційного, технологічного та інших видів забезпечення соціально-виховної, пропедевтичної
роботи, профорієнтаційної, право-просвітницької роботи, соціальної психологічної підтримки повнолітніх
суб’єктів пробації; у роботі із конкретним контингентом суб’єктів пробації куратором пробаційної програми
слід ураховувати специфіку реальних можливостей використання інформаційно-комунікаційних технологій, опо-
ри на традиції і попередній досвід, долучення до реалізації пробаційної програми представників громади, освітян,
працівників соціальних служб та ін.; осмислення факту контраверсії технологій як ресурсу пробаційної програ-
ми. Автором убачається доцільність вимоги опори на попередній досвід, мотивацію і самостійність, практич-
ну спрямованість усіх соціально-виховних прийомів, засобів і заходів. Серед методичного інструментарію в ре-
алізації пробаційних програм з повнолітніми суб’єктами пробації цікавим є практика використання осяяння,
ага-ефект. Практично це передбачає створення ситуацій, коли суб’єкт пробації може побачити реальні події
свого життя під іншим кутом зору. Також вартим уваги в реалізації пробаційних програм є використання по-
тенціалу кризи, системи перспектив.
Ключові слова: гуманізм, концепт, усвідомлена відповідальність, пробаційна програма, соціально-виховна
робота, психологічна підтримка, ресоціалізація, реабілітація, права людини.

Проблемні аспекти тлумачення та застосування норми про кримінальну відповідальність за незаконне поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну (ч. 1 ст. 1142 КК України)

В.В. Фєдосєєв — 2024-08-30

У науковій статті розглядаються проблемні питання застосування норми, що передбачає кримінальну від-
повідальність за незаконне поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових
припасів в Україні (ч. 1 ст. 1142 КК України). Звертається увага на неодноразові спроби внесення законодавцем
змін до аналізованої статті, про що свідчить велика кількість зареєстрованих у Верховній Раді України законо-
проектів. При цьому на підставі аналізу наукових підходів до розуміння ознак діяння у складі кримінального
правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1142 КК, робиться висновок про необхідність чіткого відмежування
поширення інформації від інших форм протиправної діяльності у сфері обігу інформації та невиправданості
застосування розширювального тлумачення зазначеного терміна як такого, котрим можуть охоплюватися,
зокрема, передача інформації чи її розголошення. Шляхом звернення до етимології слова «поширення» наводять-
ся аргументи на користь того, що іманентною ознакою цієї форми інформаційного діяння є публічність, тобто
адресованість широкій аудиторії, що дозволяє відрізнити поширення від звичайної передачі інформації від од-
нієї особи до іншої.
Так само у статті приділяється увага питанню недосконалості норми в частині опису предмета аналізова-
ного кримінального правопорушення, який не дозволяє поставити під охорону цієї норми іншу чутливу в умовах
війни інформацію, поширення якої становить серйозну загрозу національній безпеці України в умовах воєнного
та надзвичайного стану, зокрема, інформацію про діяльність об’єктів критичної інфраструктури та державної
власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, інформацію про реалізацію вітчиз-
няних проєктів з розроблення (модернізації) новітнього озброєння і військової техніки, інформацію про місця
збору та шляхи евакуації цивільного населення в умовах воєнного або надзвичайного стану тощо.
Крім того, у публікації виокремлюються прояви суспільно небезпечних інформаційних діянь, які до сьогодні
залишаються не криміналізованими, як-от: публічне несанкціоноване поширення відомостей, що становлять
державну таємницю, особами, яким ці відомості не були довірені або не стали відомі у зв’язку з виконанням
службових обов’язків (наприклад, блогерами чи іншими інфлюєнсерами); незаконне зберігання такої інформації
з метою її подальшої передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам; передача відомос-
тей, що становлять державну таємницю, іноземній злочинній організації, а так само зберігання таких відо-
мостей з метою передачі. Наприкінці робиться висновок про необхідність внесення відповідних змін не лише до ст. 1142 КК та інших
статей КК, а й насамперед до регуляторного законодавства, в якому, серед іншого, пропонується чітко визна-
чити види інформації, поширення якої може бути обмежене в інтересах національної безпеки України.
Ключові слова: поширення інформації, кримінальне правопорушення, кримінальна відповідальність, воєнний
стан, чутлива інформація, державна таємниця, розголошення інформації, передача інформації, збройна агресія.

Навігатор для наукових пошуків (рецензія на навчальний посібник Д. П. Євтєєвої, В. С. Батиргареєвої та А. В. Лапкіна «Формула якісного правового дослідження

А.М. Бабенко — 2024-08-30

Бабенко А. М. Навігатор для наукових пошуків (рецензія на навчальний посібник Д. П. Євтєєвої,
В. С. Батиргареєвої та А. В. Лапкіна «Формула якісного правового дослідження

Вплив штучного інтелекту на захист прав людини: проблеми, прогнози та перспективи бороть- би зі злочинністю

О.П. Андрущенко — 2024-08-30

Стаття присвячена уточненню окремих аспектів філософсько-правової рефлексії впливу штучного інтелек-
ту на забезпечення прав людини та виявлення пов’язаних з конкретними аспектами використання цієї техноло-
гії способів боротьби зі злочинністю в цьому контексті. Висвітлено проблеми та перспективи використання
штучного інтелекту в сучасному суспільстві, зокрема його впливу на правове середовище та захист прав люди-
ни. Зазначається необхідність етичних алгоритмів технологічної складової майбутніх інновацій, застосування
шифрування та анонімізації для захисту даних та механізмів відповідальності для розробників. Наголошується
на важливості співпраці між секторами суспільства та постійного оновлення стратегій у зв’язку зі швидким
розвитком технологій штучного інтелекту. Проаналізовані тенденції у сфері прав людини та розвитку штуч-
ного інтелекту, на підставі чого окреслені шляхи боротьби із проблемами, що з’являються.
Ключові слова: права людини, штучний інтелект, правове регулювання, захист прав людини.

Детермінанти жорстокого поводження з тваринами в Україні

О.М. Бєлоусова — 2024-08-30

Статтю присвячено виокремленню та аналізу детермінант жорстокого поводження з тваринами. Зазна-
чено, що питанню детермінації злочинності присвячено багато наукових робіт вітчизняних кримінологів.
З’ясовано, що при дослідженні детермінації злочинності зазвичай використовуються такі категорії, як причини,
умови, кореляти.
Установлено, що детермінація злочинності, як і сама злочинність, є доволі нестійкими явищами, тобто
постійно змінюються та трансформується. Виділено такі і групи детермінант: правові, економічні, морально-
психологічні, інформаційні, виховні та ін.
Визначено, що детермінанти жорстокого поводження з тваринами стосуються всіх сфер людського буття.
Крім того, зазначено, що одним із факторів жорстокого поводження з тваринами є недосконале та не ефек-
тивне законодавство. Наголошено, що велику роль серед причин жорстокого поводження з тваринами відіграють
такі явища, як наркоманія та алкоголізм. Також підкреслено, що повномасштабне військове вторгнення, яке
розпочала рф проти України, є специфічним фактором жорстокого поводження з тваринами.
Авторкою наголошено про важливість правильного та ґрунтовного дослідження детермінант жорстокого
поводження з тваринами, оскільки лише від повноцінного аналізу факторів жорстокості до тварин залежить
ефективне запобігання досліджуваного явища.
Ключові слова:причини та умови жорстокого поводження з тваринами, детермінація жорстокості до тва-
рин, причини та умови.

Примушування та втягнення як форми вчинення об’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 303 КК України

К.В. Вареник — 2024-08-30

Статтю присвячено з’ясування змісту понять «втягнення особи в заняття проституцією» та «примушу-
вання особи до зайняття проституцією» як видів вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 303
КК України.
Аналізується наявна в науковій літературі позиція, що втягнення проявляється в діях, пов’язаних із безпо-
середнім психічним чи фізичним впливом, із метою викликати в іншої особи прагнення до вчинення відповідних
дій: переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спо-
нукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце або спосіб
вчинення або приховання слідів злочину. У зв’язку із викладеним зазначається, що прихильники цієї точки зору
намагаються розкрити зміст розглядуваного діяння шляхом перелічення способів його вчинення. Такий підхід
до вирішення наукового питання сам по собі не є послідовним, оскільки йдеться про дві різні, окремі ознаки
об’єктивної сторони злочину (суспільно небезпечне діяння і спосіб його вчинення), які не слід ототожнювати
чи «змішувати».
Звертається увага на те, що Великий тлумачний словник сучасної української мови вказує, що «втягнення»
означає дію за значенням втягнути і втягти. Своєю чергою обидва ці слова відсилають до «втягувати», що в пе-
реносному сенсі, лише в п’ятому значенні цього слова, означає «залучати», «притягати», «заохочувати» когось
до участі в чому-небудь. Тому акцентується увага на тому, що аналізоване поняття саме по собі негативного
відтінку позбавлене, оскільки «залучати» можна і до якоїсь суспільно корисної діяльності. На підставі аналізу
наукової літератури зроблено висновки, що втягнення особи в зайняття проституцією: 1) розглядається як за-
лучення її до відповідних дій; 2) визначається як схиляння, спонукання, силування до них; 3) описується шляхом
перелічення способів учинення відповідних дій, але ці дії прямо не називаються. Водночас «примушування» тлу-
мачні словники трактують як дію за значенням примушувати, що, у свою чергу, означає вимагати в кого-небудь
виконання чогось незалежно від його волі (бажання). Вивчення доктринальних підходів до визначення цього по-
няття свідчить про те, що примушування особи до зайняття проституцією розглядається як: 1) вимагання від
неї займатися такою діяльністю; 2) спонукання її до цього всупереч власному бажанню. Крім того, принаймні
існують ще дві групи позицій, прихильники яких розкривають зміст досліджуваного поняття, прямо це діяння
не називаючи, а лише вказуючи на способи його вчинення (перша група), або на фактичні наслідки, до яких відпо-
відні діяння мають призвести (друга група).
У результаті проведеного дослідження підсумовується, що під втягненням особи в зайняття проституцією
як одним із видів суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 303 КК, слід розуміти схиляння іншої особи
до зайняття проституцією, спонукання її до зайняття такою діяльністю за власним бажанням, що здійсню-
ється за допомогою принаймні одного зі способів, чітко визначених в законі (ст. 303 КК), а під примушуванням
особи до зайняття проституцією – спонукання іншої особи до зайняття проституцією всупереч власному ба-
жанню, що здійснюється за допомогою принаймні одного зі способів, чітко визначених в законі (ст. 303 КК).
Констатовано, що досліджувані поняття (примушування та втягнення) об’єднує те, що вони спрямовані
на досягнення одного фактичного наслідку поведінки суб’єкта – домогтися від іншої особи того, щоб вона за-
ймалася проституцією.
Ключові слова: кримінальне право, кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральнос-
ті, кримінальні правопорушення проти моральності, втягнення особи в заняття проституцією, примушування
особи до зайняття проституцією.

Цифровий сегмент діяльності сторони обвинувачення на початковому етапі досудового розслі- дування: проблемні питання

В.Є. Гомоляко — 2024-08-30

У статті досліджено електронний сегмент діяльності сторони обвинувачення на початковому етапі до-
судового розслідування. Автор підтримує думку, що перехід на цифровий початок досудового розслідування
є позитивними змінами, які сприяють ефективності діяльності сторони обвинувачення, прозорості та захисту
прав і законних інтересів особи. Автор звертає увагу на питання повідомлення керівника органу прокуратури
про початок досудового розслідування, зазначаючи про доцільність запровадження такого автоматичного по-
відомлення керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування. У статті досліджується пи-
тання щодо можливості зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення до повідомлення особі про
підозру. Обстоюючи розумність такого рішення, автор підкреслює необхідність закріплення відповідного право-
вого регулювання, яке має включати: погодження такого рішення з прокурором, прийняття рішення у формі
постанови з подальшим внесенням відомостей до ЄРДР; надання потерпілому, заявнику оновлених витяг з ЄРДР
після зміни правової кваліфікації та внесення про це відомостей до ЄРДР. У статті підіймається питання щодо
надання доступу до інформації, яка міститься в ЄРДР. Робиться висновок про доцільність розширення кола
суб’єктів, яким надається доступ до Реєстру.
Ключові слова: діджиталізація, кримінальне провадження, початок досудового розслідування, ЄРДР.

Запобігання незаконному полюванню в Україні в умовах воєнного стану

К.В. Горбунова — 2024-08-30

Статтю присвячено розкриттю особливостей запобігання незаконному полюванню в Україні в умовах воєн-
ного стану.
Визначено, що незважаючи на тимчасову заборону полювання на весь період воєнного стану, кримінальні
правопорушення за статтею 248 КК України залишаються на стабільних позиціях статистичного обліку (як
до 2022 року, так і в період дії воєнного стану).
Підкреслюється, що суспільна небезпечність незаконного полювання полягає в тому, що неконтрольований
і самовільний видобуток диких тварин призводить до загрози їх зникнення, так як їх чисельність у природному
середовищі знижується, що стає причиною сповільнення процесів відновлення біогеоценозу певних територій.
Екологія України за останній час і так постійно зазнає нищівних ударів різного масштабу через постійні об-
стріли рф.
У статті наведено деякі результати проведеного авторкою опитування працівників Національної поліції, зо-
крема щодо визначення ними ступеня латентності кримінальних правопорушень за статтею 248 КК України,
ефективності практики протидії незаконному полюванню органами дізнання та безпосередньо запобіжних заходів.
Визначено, що особливості запобігання незаконному полюванню в умовах воєнного стану зумовлені забороною
пересування лісами (у тому числі територіями мисливських угідь), відсутністю контролю над певними терито-
ріями України внаслідок бойових дій (наприклад, частиною лісів у Київській, Чернігівській, Сумській, Луганській,
Донецькій та Херсонській областях), наявністю значної кількості зброї (насамперед вогнепальної) та боєприпа-
сів у населення.
Розглянуто перспективні напрями запобігання незаконному полюванню, що матимуть, на думку працівників
Національної поліції, реальний ефект. Такими заходами є адміністративні та освітянські заходи, пов’язані із ви-
дачею дозволів на мисливську зброю, полювання, відстрільних карток тощо та відповідальністю за порушення
норм законодавства, що регулює мисливську діяльність та забороняє незаконне полювання.
Ключові слова: полювання, мисливство, кримінальне правопорушення, запобігання злочинності, воєнний стан.

Проблемні питання реалізації захисником права на апеляційне оскарження вироку суду у прова- дженні in absentia

О.П. Іваницька — 2024-08-30

Стаття присвячена визначенню основних проблемних питань оскарження адвокатами в апеляційному по-
рядку вироків суду, прийнятих в судових провадженнях без участі обвинувачених in absentia.
У роботі вирішуються такі завдання, як обґрунтування правомірності подачі адвокатами апеляційних скарг
на вироки судів та можливість перегляду вироків суду самим обвинуваченим в порядку, передбаченому частиною 3
статті 400 КПК. Доводиться, що засуджений не втрачає право на апеляційне оскарження в разі подання апе-
ляційної скарги адвокатом. Зазначається, що судова практика на теперішній час формується у такий спосіб,
що суди апеляційної та касаційної інстанції приймають і розглядають скарги сторони захисту в цілому, моти-
вуючи це реалізацією саме стороною захисту прав обвинувачених, передбачених статтею 392 КПК, стаття-
ми 55, 129 Конституції України, а не винятково обвинуваченим. Робиться висновок про те, що право обвинуваченого на апеляційне оскарження вироку суду за результатами
спеціального судового провадження in absentiа має бути забезпечено окремо засудженому шляхом поновлення
судом строку в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 400 КПК.
Ключові слова: вирок, право на доступ до правосуддя, апеляційне оскарження, захисник.

Кримінально-правові та кримінологічні завдання аналізу глорифікації агресора (стаття 4362 Кримінального кодексу України)

В.В. Копча — 2024-06-30

У статті розглядаються питання змістовного розуміння поняття «глорифікація агресора». Автором про-
водиться історичний екскурс, за допомогою якого досліджено правову природу розуміння глорифікації та вказа-
но, що героїзація війни та її учасників існувала у різні часи історії людства, проявляючи себе з різною інтенсив-
ністю. З огляду на історичний аналіз проявів глорифікації автором зроблено висновок про мінливість цього
явища, що яскраво продемонстровано за допомогою образу Наполеона. У статті наголошується, що глорифі-
кації в ті чи інші часи піддавалися не лише окремі постаті, а й війна в цілому. Водночас автором вказується
і на мінливість глорифікації, адже ті, хто був возвеличений, згодом поставав в негативному світлі. У статті
аналізується змістовне наповнення терміна «глорифікація», що закладене українським законодавцем у текст
статті 4362 Кримінального кодексу України. Вказується, що чинне законодавство України розмежовує такі
форми об’єктивної сторони злочину, як «глорифікація учасників збройної агресії», «виправдовування збройної
агресії», «визнання правомірною збройну агресію», «заперечення збройної агресії», «представлення збройної
агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту», «виготовлення мате-
ріалів у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії», «поширення
матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії», «запере-
чення тимчасової окупації частини території України». У статті вказується, що інший підхід закріплено
у Кримінальному кодексі Латвії, який змістовно включає в поняття глорифікації всі вище названі форми і ще до-
датково визнає кримінально караними дії із глорифікації геноциду чи злочинів проти людства в цілому. У стат-
ті також аналізується досвід Боснії та Герцеговини щодо змістовного розуміння глорифікації та на основі
цього пропонується розглянути можливість внесення змін до статті 4362 Кримінального Кодексу України
в частині криміналізації таких дій. Подібний підхід, на думку автора, дозволить чіткіше розмежувати змістов-
не наповнення, закладене законодавцем у поняття «виправдовування», «визнання правомірною», «глорифікацію
учасників збройної агресії» тощо.
Ключові слова: глорифікація агресора, героїзація агресора, збройна агресія, відповідальність за воєнні зло-
чини, війна.

Основні підстави повернення обвинувального акта прокурору

Є.С. Семеног — 2024-08-30

У науковій статті досліджуються причини та умови, на підставі яких на практиці суди приймають рішен-
ня про повернення обвинувального акта прокурору. Актуальність обраної теми зумовлена тим, що повернення
обвинувального акта є досить поширеним на практиці явищем, яке може мати негативні наслідки для кримі-
нального провадження, а тому потребує наукового дослідження.
Обґрунтовано, що повернення прокурорам обвинувального акта зумовлено порушеннями, допущеними при
складанні обвинувального акта. Ці порушення найчастіше зумовлені неналежним виконанням прокурорами сво-
їх повноважень. Причинами цього можуть бути: прогалини правового регулювання змісту обвинувального акта;
відсутність необхідних знань або досвіду у прокурорів; неуважність або недбалість при підготовці та затвер-
дженні обвинувального акта. Іноді повернення прокурору обвинувального акта зумовлене намаганням сторони
захисту затягнути кримінальне провадження.
Проаналізовано практику судів щодо повернення обвинувальних актів внаслідок відсутності додатків до об-
винувального акта або недоліків таких додатків.
Зроблено висновок, що повернення обвинувального акта є правом, а не обов’язком суду, і приводом для нього
може стати не будь-яка формальна невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка реально перешкоджає
призначенню судового розгляду.
Ключові слова: кримінальне провадження, прокурор, обвинувальний акт, повернення прокурору обвинуваль-
ного акта, підготовче провадження.