Питання боротьби зі злочинністю

Позитивні відносини між персоналом установ виконання покарань та засудженими як основа динамічної безпеки

Н.А. Гавриленко — 2025-09-08

У статті розкрито сутність позитивних відносин між персоналом установ виконання покарань та засу-
дженими як ключового елементу динамічної безпеки, що розглядається як один із найважливіших сучасних під-
ходів до організації діяльності пенітенціарної системи. Авторка підкреслює, що ефективна комунікація, гуман-
не ставлення, дотримання етичних принципів, професіоналізм та індивідуальний підхід з боку персоналу ство-
рюють сприятливе середовище для виправлення, ресоціалізації та зниження ризику повторних правопорушень.
Особлива увага приділяється аналізу положень міжнародних актів, таких як Європейські пенітенціарні правила,
а також норм національного законодавства, зокрема Кримінально-виконавчого кодексу України та підзаконних
нормативних актів, що регулюють професійну діяльність персоналу УВП. У роботі зазначено, що позитивні
відносини повинні бути невід’ємним елементом не лише на практичному рівні, а й отримати чітке нормативне
закріплення як один із засобів реалізації динамічної безпеки. Також звертається увага на потребу у формуванні відповідних професійних навичок у персоналу, які б забезпечували не лише контроль, а й педагогічний та психо-
логічний вплив на засуджених. Авторка робить висновок, що формування позитивних відносин є основою ефек-
тивного функціонування пенітенціарної системи в умовах реформування і відповідає сучасним європейським
стандартам.
Ключові слова: динамічна безпека, пенітенціарна система, позитивні відносини, персонал УВП, засуджені,
соціально-виховна робота, ресоціалізація.

Окремі питання забезпечення принципу пропорційності при обмеженні права власності під час досудового розслідування

В.М. Геник — 2025-09-08

У статті розглядаються питання забезпечення принципу пропорційності при обмеженні права власності
під час досудового розслідування. Автор акцентує на таких аспектах обмеження права власності як реалізація
речових доказів під час досудового розслідування. У статті досліджено порядку реалізації речових доказів під час досудового розслідування. Зроблено висновок, що чинне законодавство передбачає два порядки реалізації
речових доказів: 1. передача речових доказів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку
та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з метою їх реалізації; 2. передача речо-
вих доказів іншому суб’єкту для реалізації – торговельному підприємству. Проаналізовано порядок передачі ре-
чових доказів для реалізації, передбачений чинний КПК. На підставі практики ЄСПЛ зроблено висновок, що від-
сутність можливості оскарження ухвали слідчого судді про передачу речових доказів з метою їх реалізації
не відповідає процедурним вимогам справедливого балансу в контексті статті 1 Протоколу № 1.
У підсумку автор робить висновок, що, по‑перше, порядок передачі речових доказів з метою реалізації по-
требує істотного оновлення та вдосконалення з урахуванням практики ЄСПЛ, по‑друге, з метою забезпечення
принципу пропорційності при розв’язанні питання про реалізацію речових доказів, необхідним видається перед-
бачити право особи на оскарження рішення слідчого судді, яким надається дозвіл на передачу майна з метою
реалізації. У зв’язку з цим пропонуємо ч. 1 ст. 309 КПК має бути доповнена пунктом відповідно до якого під час
досудового розслідування можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді про надання дозволу на реалізацію ре-
чових доказів, по‑третє, вирішення потребує питання щодо долі коштів, отриманих від реалізації речових до-
казів.
Ключові слова: кримінальне провадження, право власності, принцип пропорційності, досудове розслідуван-
ня, речові докази.

Завершення досудового розслідування в системі кримінального процесу

О.Г. Клепка — 2025-09-08

У статті розглядаються питання місця завершення досудового розслідування в системі кримінального про-
цесу. Автором доведено необхідність проведення наукової розвідки питань, пов’язаних із завершення досудового
розслідування, а саме: з’ясування його правової природи, місця у системі кримінального процесу, характерних
ознак з метою оцінки кримінального процесуального законодавства, що регулює порядок завершення досудового
розслідування з точки зору якісних характеристик; визначення проблемних питань правозастосовної практики
та можливих шляхів їх подолання. Зроблено огляд наукової літератури щодо періодизації досудового розсліду-
вання відповідно до його етапів. Наведено аргументи на користь можливості виокремлення етапу завершення
в досудовому розслідуванні, що закінчується у формі закриття кримінального провадження. На підставі огляду
практики ЄСПЛ доведено, що національне законодавство потребує вдосконалення в частині закріплення права
доступу потерпілого до матеріалів досудового розслідування у випадку його закриття. Запропоновано перед-
бачити норму за аналогією зі ст. 290 КПК України, яка передбачатиме можливість отримання потерпілим
доступу до матеріалів кримінального провадження до винесення постанови про його закриття. На підставі
проведеної наукової розвідки зроблено висновки, що завершення досудового розслідування є етапом однойменної
стадії, що починається з прийняття рішення про завершення досудового розслідування та закінчується вне-
сенням відомостей до ЄРДР відповідно до форми закінчення досудового розслідування, передбаченої ч. 2 ст. 283
КПК України. Характерними рисами етапу завершення досудового розслідування є: системність; урегульованість
нормами чинного кримінального процесуального законодавства; дискреційний характер початку; диференціація
процесуальної форми відповідно до форми закінчення, передбаченої ст. 283 КПК України.
Ключові слова: система кримінального провадження, стадія, етап, завершення досудового розслідування,
надання доступу до матеріалів.

Доступ до касаційного суду під час досудового розслідування

Д.В. Мілов — 2025-09-08

У статті досліджуються питання касаційного оскарження рішень, прийнятих під час досудового розсліду-
вання. Приділено увагу проблематиці визначення обсягу повноважень касаційного суду під час досудового роз-
слідування. Проаналізовано нормативну модель обмеження повноважень касаційного суду під час досудового
розслідування крізь призму практики Європейського суду з прав людини. Зроблено висновок, що національна модель
відповідає конвенційним стандартам захисту прав людини. Досліджено підходи, сформульовані в науковій літе-
ратурі, щодо можливості збільшення обсягу повноважень суду касаційної інстанції під час досудового розсліду-
вання. Зроблено висновок, що повноваження суду касаційної інстанції під час досудового розслідування мають
бути розширені шляхом розповсюдження касаційної перевірки судових рішень на ухвали слідчого судді після пере-
вірки їх судом апеляційної інстанції та рішення апеляційного суду за результатом розгляду апеляційної скарги
на такі ухвали, які перешкоджають подальшому кримінальному провадженню. Також у статті звертається
увага на проблематику забезпечення єдності судової практики у перебігу здійснення судового контролю під час
досудового розслідування. Автор підтримує пропозицію, висловлену в процесуальній літературі, щодо доцільнос-
ті запровадження інституту преюдиційного запиту слідчих суддів до Верховного Суду.
Окремим питанням у статті розглядається проблематика доступу до суду касаційної інстанції під час до-
судового розслідування. Досліджено практику Верховного Суду та наголошено на негативній тенденції неоднако-
вого вирішення судом касаційної інстанції однорідних питань. На підставі прецедентної практики Європейського
суду з прав людини зроблено висновок, що з метою забезпечення права особи на доступ до суду необхідним є запро-
вадження додаткових механізмів забезпечення єдності судової практики, особливо на рівні Верховного Суду.
Ключові слова: доступ до суду, досудове розслідування, оскарження, суд касаційної інстанції, єдність судо-
вої практики.

Особливості запобігання злочинності у сучасному транзитивному суспільстві України

В.С. Батиргареєва — 2025-09-08

Статтю присвячено визначенню основних проблем, якими характеризується запобігання злочинності в Укра-
їні в умовах транзитивності суспільства. При цьому наголошується, що особливістю української транзитив-
ності є нашарування на комплекс «звичайних» маркерів цього процесу ще й транзиту суспільства від стану
збройного конфлікту до миру. Таке переплетення транзитивних рухів здійснює неабиякий вплив на криміногенну
ситуацію в країні.
У статті підкреслюється, що обов’язковою умовою для успішного розв’язання завдань у сфері запобіжної
діяльності у повоєнний період є аналіз криміногенної ситуації на етапі суспільної транзитивності найвищої фази
складності, через яку сьогодні проходиться Україна. У теперішній час криміногенну ситуацію визначають на-
самперед ті небезпечні загрози, що є наслідком перехідного періоду та збройної агресії рф проти України. До таких у статті віднесено: безпрецедентне зростання злочинів агресії, злочинів проти людяності та масових по-
рушень прав цивільних осіб на окупованих територіях, різкий підйом злочинів проти національної безпеки, значну
кількість насильницьких і майнових правопорушень, неконтрольоване поширення зброї серед населення, махінації
в державних закупівлях, тіньові схеми, корупцію у відновленні економіки, контрабанду та інші економічні зло-
чини, правопорушення, вчинені військовослужбовцями, включаючи ухилення від військової служби, насильницькі
злочини та незаконне зберігання зброї. Небезпечним чинником так само є й активна інформаційно-психологічна
війна, яку веде ворог з метою дестабілізації українського суспільства та його інститутів.
Авторка статті робить висновок, що запобігання злочинності, особливо під час воєнного стану, характе-
ризується такими особливостями, як: 1) відмінність запобіжних заходів залежно від специфіки території; 2) пра-
вова адаптивність заходів запобігання до потреб воєнної реальності та завдань повоєнного часу; 3) значний брак
кваліфікованих фахівців у правоохоронних органах; 4) політична рішучість у протидії криміногенним загро-
зам; 5) інформаційна обґрунтованість діяльності із вживання запобіжних заходів; 6) модернізація системи
соціальних інституцій запобігання злочинності як результат взаємодії між державою, суспільством та грома-
дянами.
Ключові слова: злочинність, запобігання злочинності, транзитивне суспільство, режим воєнного стану,
війна.

Деякі питання запобігання криміногенним викликам у трансвоєнному соціумі України (теоретико-прогностичний аспект). Частина 1

В.В. Голіна — 2025-09-08

Фундаментальне завдання кримінологічної науки полягає у виявленні, поясненні, прогнозуванні та запобіган-
ні чинникам, які детермінують чи здатні у перспективі викликати вчинення злочинних проявів. Дослідження
свідчить, що у появоєнний період відновлення України прогностично будуть мотивувати злочинну поведінку
як довоєнні, воєнні, так і повоєнні криміногенні чинники, частина з яких може бути закладена у тих важливих
рішеннях (демобілізація, працевлаштування ветеранів, проблема житла тощо), що приймає держава заради
зменшення прояву криміногенного потенціалу суспільстві. У зв’язку з цими у статті, яка складається з двох
частин, ставиться і вирішується питання теоретичної та прикладної готовності науки, її термінологічного
апарата, запобіжних концепцій до дійсної допомоги країні у мінімізації криміногенності факторів.
Крім того, обґрунтовується можливість і спроможність держави, суспільства, бізнесу, зарубіжних парт-
нерів, спираючись на скореговані наукові поняття, а також оптимістичні положення кримінології, усунути
умови для прояву зазначеного потенціалу. У цьому зв’язку принциповим є питання щодо визначення поняття
злочинності, зміст і ідеологічна спрямованість якого, як показує огляд цього поняття у вітчизняних публікаціях,
не викликає впевненості у реальному зменшенні умов учинення злочинів і, врешті-решт, скороченні злочинності.
У цій частині статті надається інтегроване за ознаками поняття злочинності, що включає такі з них, як: від-
носну масовість; тимчасовість існування; стійкість; різновид буденного прояву людської протиправності;
статистична множинність усіх вчинених кримінальних правопорушень; уразливість її детермінант під дією
випереджальних заходів кримінологічного запобігання злочинності. Отже, зміст кримінологічних понять повинен
слугувати вирішенню актуальних питань, пов’язаних зі злочинністю.
Ключові слова: понятійний апарат кримінології, криміногенний потенціал, поствоєнний період, поняття
злочинності, кримінологічне запобігання.

Криміногенні ризики як специфічний компонент практики здійснення перехідного правосуддя в Україні: теоретичний аналіз

А.В. Калініна — 2025-09-08

У статті розглядаються теоретичні основи поняття криміногенних ризиків, пов’язаних із реалізацією пере-
хідного правосуддя в Україні, на основі чого авторкою пропонується визначення таких ризиків.
Розглянуто розуміння категорії ризику в економічній науці, під яким розуміється невизначеність, тобто
ситуація, коли відсутня інформація стосовно структури та можливих станів об’єкта і навколишнього оточен-
ня.
Встановлено, що криміногенний ризик – це характеристика об’єкта (явища, процесу, діяльності), що ви-
ражає невизначений характер параметрів його існування у майбутньому (результат діяльності, наслідки про-
цесу, явища тощо), які пов’язуються з науково обґрунтованим припущенням щодо імовірного настання небажа-
них наслідків у кримінологічній обстановці (ситуації), що, зокрема, може призводити до: інтенсифікації існую-
чих, появи нових факторів злочинності, ослаблення функцій системи протидії злочинності (Т. Шевчук).
Визначено, що перехідне правосуддя, як правова реальність постконфліктного відновлення, характеризуєть-
ся криміногенними ризиками, зокрема й у процесі реалізації кожного з його елементів. За загальновизнаною між-
народною практикою такими елементами є: кримінальне переслідування, відшкодування шкоди, встановлення
істини та інституційні реформи. Кожен з елементів характеризується непередбачуваністю й складною про-
гнозованістю розвитку.
Підкреслено, що основною складністю етапу перехідного правосуддя в будь-якому суспільстві є його темпо-
ральна «розмитість». Іншою складністю є наявність криміногенних ризиків. Визначено, що криміногенні ризики,
пов’язані із компонентами практики здійснення перехідного правосуддя в Україні, – це окремі характеристики
елементів перехідного правосуддя, які відбивають невизначеність параметрів його реалізації у майбутньому
та можуть бути пов’язані із виникненням безпосередніх причин кримінальних правопорушень.
Ключові слова: криміногенний ризик, перехідне правосуддя, постконфліктне відновлення.

Проблеми використання деяких методів прогнозування злочинності для передбачення криміно- генної ситуації в Україні у повоєнний період

О.В. Новіков — 2025-09-08

Стаття присвячена аналізу можливостей та обмежень використання окремих методів прогнозування зло-
чинності для передбачення криміногенної ситуації в Україні у повоєнний період. Автор досліджує, наскільки
традиційні підходи, такі як екстраполяція, експертні оцінки, математичне моделювання, сценарне, соціологічне
прогнозування, метод аналогій та сучасні технології на основі великих даних і штучного інтелекту, здатні за-
безпечити надійний прогноз криміногенної ситуації в умовах глибоких соціальних трансформацій. Підкреслюєть-
ся, що війна спричинила появу нових криміногенних факторів, руйнування звичних соціальних закономірностей
і суттєву деформацію інформаційного поля. Це істотно знижує ефективність багатьох існуючих методів про-
гнозування. У статті показано, що кожен із розглянутих підходів має як свої переваги, так і критичні недоліки,
які унеможливлюють його самостійне використання для створення повноцінної картини майбутніх тенденцій
злочинності. Так, метод екстраполяції втрачає надійність через злам звичних соціальних тенденцій і появу якіс-
но нових чинників криміногенного впливу. Експертні оцінки страждають від суб’єктивізму і ризику групового
мислення. Математичне моделювання ускладнене дефіцитом актуальних даних та непередбачуваністю нових
соціально-економічних процесів. Сценарний підхід, хоча і має потенціал адаптації до різних умов, однак значною
мірою залежить від якості гіпотез і не завжди враховує всю складність післявоєнного контексту. Соціологічне
прогнозування стикається з обмеженням репрезентативності в умовах масштабної міграції та зниженням
достовірності опитувань. Метод аналогій не може врахувати унікальність українського повоєнного досвіду,
а методи штучного інтелекту – хоча технологічно й просунуті – залежать від минулих, часто нерелевантних
даних і не пристосовані до прогнозування за нестандартних умов. Зроблено висновок про необхідність комплексного підходу до прогнозування, що передбачає поєднання різних методів, гнучкість аналітичного мислення
та врахування динаміки післявоєнної реальності.
Ключові слова: прогнозування злочинності; криміногенна ситуація; повоєнний період; метод екстраполяції;
експертні оцінки; математичне (кримінологічне) моделювання; сценарний підхід; соціологічне прогнозування;
штучний інтелект; великі дані, статистика, кримінологія.

Кримінальна політика у сфері забезпечення національної безпеки і оборони крізь призму європейської та євроатлантичної інтеграції

М.В. Шепітько — 2025-09-08

Побудова кримінальної політики вимагає прийняття та подальшого дотримання стратегій, планів, дирек-
тив, керівництв, посібників, які давали б можливість державним органам дотримуватися цілей та виконувати
завдання, які в них закріплені. Зазвичай це здійснюється в певні строки та за відповідними напрямами (вектора-
ми, сферами). В Україні відзначається прийняття окремих стратегій на коротку перспективу (5 років) за сфе-
рами національної, економічної, інформаційної, зовнішньоекономічної безпеки, кібербезпеки тощо. Усі вони так
чи інакше стосуються кримінальної політики, оскільки вказують на необхідність протидії окремим видам зло-
чинності, в тому числі під час російської агресії. При цьому констатується відсутність окремої стратегії
протидії злочинності, насамперед у сфері національної безпеки та оборони, що послаблює державу в цих сферах
та пригальмовує реформування органів кримінальної юстиції. Крім того, відзначається необхідність зближення
подібної кримінальної політики за зазначеними векторами під час європейської та євроатлантичної інтеграції.
Наявні стратегії, прийняті на рівні Ради національної безпеки та оборони, Кабінету Міністрів та Прези-
дента України, порівнянно з політиками ЄС та НАТО вказують на наявні прогалини в Україні. Зокрема, в сфері
європейської інтеграції необхідним є звернення особливої уваги на боротьбу з підробкою документів та контр-
абандою товарів, а також на подальшу імплементацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Згідно із політиками НАТО потребує вдосконалення політика щодо боротьби з торгівлею людьми, вживання
контрзаходів стосовно тероризму, диверсій, шпигунства та кіберзахисту.
Ключові слова: кримінальна політика, кримінальне право, кримінальна відповідальність, національна безпека,
оборона, європейська інтеграція, євроатлантична інтеграція

Концептуальний підхід у кримінально-виконавчій діяльності: етап аналітики і теоретичних компаративістських узагальнень.

В.В. Пивоваров — 2025-09-08

У статті зосереджено увагу на важливих завданнях загальнотеоретичного та емпіричного характеру ета-
пу аналітики і теоретичних компаративістських узагальнень в фундаментальній темі «Євроінтеграційний на-
прям формування концепції кримінально-виконавчої діяльності в Україні».
Автор зазначив про те, що вирішення цих завдань передбачає розробку передумов формування концептуаль-
ного підходу і реалізацію його окремих складових на етапі першого року дослідження – етапі аналітики і тео-
ретичних компаративістських узагальнень.
Обґрунтовано, що пошук передумов концептуального підходу у кримінально-виконавчій діяльності повинен
спиратись на компаративістський аналіз та відповідати критеріям компаративістської оцінки: визначеність
суспільної мети імплементації досвіду кримінально-виконавчої діяльності; чіткі та прозорі критерії перевірки
ефективності імплементованих практик; наявність відповідних аксіології права механізмів імплементації до-
свіду кримінально-виконавчої діяльності. У зв’язку з цим автор вдається до конструктивної критики хибного
розуміння компаративізму в юридичній науці, та наводить аргументи на користь результативності цього ме-
тоду.
Визначено шляхи наукового пошуку передумов формування концептуального підходу у кримінально-виконавчій
діяльності на основі: об’єктивованої мети і завдань імплементації досвіду кримінально-виконавчої діяльності в контексті ціннісних маркерів українського суспільства; напрацювання чітких і прозорих критеріїв доведення
і перевірки ефективності імплементованого організаційно-методичного і технологічного забезпечення; оцінки
досвіду імплементації практик кримінально-виконавчої діяльності, в тому числі шляхом розробки нормативного
забезпечення для апробації таких практик в діяльності органів і установ виконання кримінальних покарань.
З урахуванням суспільних перешкод й інерцій сформульовано узгоджувані із заходами і засобами запобігання
злочинності пріоритетні напрями для практичної площини апробації концептуальних розробок кримінально-ви-
конавчої діяльності.
Результати фундаментального дослідження визначаються як необхідний базис концептуалізації євроінте-
граційного вектору реформування кримінально-виконавчої системи в Україні, відповідають напряму адаптації
законодавства України до законодавства ЄС, зокрема, у межах переговорних розділів «Юстиція, свобода та без-
пека».
Ключові слова: кримінально-виконавча діяльність, готовність суспільства сприймати засуджених, виконан-
ня покарань, безпека суспільства, засуджена особа, концептуальний підхід.

Реформування пенітенціарної системи не безнадійне. Надихаючий приклад Бельгії

М.В. Романов — 2025-09-08

Пенітенціарна система України є утворенням, яке, на жаль, характерізується наявністю структурних
проблем. Причому зміст цих проблем полягає у порушенні фундаментальних прав людини. Саме тому вони ста-
ли об’єктом розгляду в ЕСПЛ. Як підсумок, проти країни було постановлене пілотне рішення (Сукачов проти
України).
Але не лише наявність пілотного рішення вказує на хронічні хвороби українських установ виконання покарань.
Числені звіти правозахисних ороганізацій, звіти Комітету проти катувань, інших міжнародних інститутцій
неодноразово констатували наявність значних проблем у системі виконання покарань України.
Декларуючи прихільність Європейським стандартам, Україна є дуже непослідованою у своїх зусиллях щодо
реформування пенітенціарних правовідносин.
Понад 30 років триває історія незалежної України. Весь цей час всі склади урядів вели мову про те, що вони
реформують цю систему і зробліять її прийнятною і такою, яка буде відповідати приципам гуманізму та людя-
ності. Однак цілком очевидно, що це не так. Сьогодні пенітенціарна система України все ще залишається про-
блемною.
Проте ця проблема насправді притаманна всім без виключення європейським країнам. Всі вони зіштовху-
ються з такими викликами, як переповненість, значний рівень рецидиву, неналежні умови тримання, порушення
прав людини тощо. Всі країни Європи намагаються вирішуваати ці проблеми.
Один із прикладів того, як намагаються розв’язувати окремі складнощі, що виникають під час виконання
кримінальних покарань, є заходи, котрі запроваджує Бельгія.
У статті описаний один із проектів, який реалізується у Бельгії. Йдеться про запровадження системи не-
величких установ виконання покарань, де розміщують засуджених до нетривалих строків відбування покарання
і де з ними проводять активну роботу з їх переорієнтування на законослухняний спосіб життя. Саме для таких
осіб створені дома обмеження волі (detention houses).
Основними їх особливостями є те, що ці установи розташовані у невеличких цілком благополучних житлових
кварталах, засуджені там перебувають у напіввільному статусі і вони залучаються до спільного життя цих
громад. Засуджених в установі зазвичай незначна кількість, більшість із них працюють за межами установи
та контактують з вільним світом, адаптуючись до нових соціальних ролей. Автор не має ілюзій щодо беззаперечної дієвості таких заходів, але розглядає побідні ініціативи як надиха-
ючі приклади. Разом із тим він вважає, що найбільш важливим елементом реформування пенітенціарної систе-
ми є наявність у державі усвідомленої концепції пенітенціарної системи. Інашке кажучи, потрібно розуміти,
навіщо існує система, чого від неї очікують і як потрібно досягати мети та очікувань.
Ключові слова: реформування пенітенціарної системи, мета покарання, концепція пенітенціарної системи

Реалізація принципу гуманізму в кримінально-виконавчій діяльності

Ю.В. Кернякевич-Танасійчук — 2025-09-08

У науковій статті досліджуються питання реалізації принципу гуманізму в кримінально-виконавчій діяль-
ності. Окрема увага насамперед приділяється принципу гуманізму як однієї з основних конституційних засад
кримінально-виконавчої політики та кримінально-виконавчого права.
Стверджується, що гуманізація кримінально-виконавчої політики повинна реалізовуватися як на рівні її фор-
мування, відображаючись у нормах кримінально-виконавчого законодавства з урахуванням норм міжнародного
права, так і на рівні її реалізації. Гуманізація кримінально-виконавчої політики України на рівні її реалізації може
відбиватися: в умовах відбування покарань, засобах виправлення та ресоціалізації засуджених – режимі, соці-
ально-виховній роботі тощо.
Відтак, забезпечення належних умов тримання засуджених, що становить сутнісну ознаку реалізації прин-
ципу гуманізму в концепції кримінально-виконавчої діяльності, розглядається як прояв гуманного ставлення до них.
Констатується факт неналежних, а часом незадовільних умов тримання засуджених в установах виконан-
ня покарань, що не відповідають міжнародним стандартам, є за своєю суттю нелюдськими та такими, що при-
нижує гідність, поводженням, про що неодноразово визнавав Європейський суд з прав людини.
З огляду на наявність окреслених проблем зроблено висновок про необхідність вжиття заходів щодо приве-
дення умов відбування покарань до міжнародних, у тому числі європейських стандартів, не лише на рівні закрі-
плення відповідних норм у законодавстві, а й на практиці виконання-відбування покарань.
Ключові слова: кримінально-виконавча політика, кримінально-виконавча діяльність, гуманізація, гуманне
поводження із засудженими, міжнародні та європейські стандарти, євроінтеграційний напрям України.

Пріоритезація у кримінальному провадженні: поняття, ознаки, ключові аспекти та виміри

Н.В. Глинська — 2025-09-08

Стаття присвячена формулюванню основних положень пріоритезації у кримінальному провадженні. Авто-
ром визначено основні ключові категорії пріоритезації у кримінальному провадженні Зокрема, зазначається,
що об’єктом пріоритезації є те, на що спрямована практична й пізнавальна діяльність його суб’єктів, тобто
та сфера, в якій розставляються пріоритети. Предметом пріоритезації у кримінальному провадженні є зафік-
совані у свідомості його суб’єктів та включені до їх практичної діяльності сторони, властивості й відносини
об’єктів, що досліджуються з певною метою в конкретних умовах і обставинах. Також у статті виокремлю-
ються характерні риси пріоритезації у кримінальному провадженні, до яких віднесено офіційний характер
та багатокритеріальність.
Автором розроблено операційне визначення пріоритезації у кримінальному провадженні, під якою запропо-
новано розуміти зумовлений сукупністю соціально-правових чинників та здійснюваний на підставі певної сукуп-
ності критеріїв, що відповідають вимогам сучасної правової реальності, процес ранжування засобів криміналь-
ного провадження з метою підвищення ефективності вирішення його завдань. Критерії пріоритезації у кримі-
нальному провадженні мають відповідати таким вимогам, як: правовий характер, справедливість,
соціально-правова адекватність пріоритезації, гнучкість, зрозумілість, наукова обґрунтованість, ефективність
у вирішенні завдань кримінального провадження. Автор робить висновок, що пріоритезація у кримінальному
провадженні є складним і багатогранним процесом, який вимагає зваженого підходу та врахування багатьох
чинників. Ефективна система пріоритезації дозволяє забезпечити справедливість, своєчасність та якість здій-
снення кримінального провадження при раціональному використанні ресурсів кримінальної юстиції. Пріорите-
зація у кримінальному провадженні є важливим організуючим чинником кримінального провадження, адже від
правильного ранжування засобів правової діяльності залежить її дієвість та очікувана ефективність. Пробле-
матика пріоритезація у кримінальному провадженні є затребуваною при будь-яких трансформаційних процесах
законодавства та суспільства, появі якісно нових системних викликів або в період вимушеної адаптації соціаль-
них систем до нових викликів.
Ключові слова: кримінальне провадження, пріоритезація, ранжування, верховенство права, пропорційність.

Права людини в системі механізму пріоритезації у кримінальному провадженні

Д.І. Клепка — 2025-09-08

У статті досліджено взаємозв’язок між правами людини та механізмом пріоритезації у кримінальному
провадженні. Вказується, що на глобальному (чи надсистемному) рівні пріоритетом, найвищою цінністю в кри-
мінальному провадженні як соціально-правової інституції у демократичному суспільстві є людина, її права
та свободи, що визначають зміст та спрямованість будь-якої державної діяльності (ст. 8 КПК України). За-
значається, що необхідність пріоритезації у кримінальному провадженні, перш за все, обумовлена аксіологічною
конкурентністю, конфліктністю основних стратегічних векторів кримінальної процедури. Тож основним еле-
ментом забезпечення «балансу» в кримінальному провадженні є надання в конкретній правовій ситуації пере-
ваги чомусь перед чимось (визначення пріоритетів). Пошук цього балансу публічних і приватних інтересів ви-
магає таку побудову кримінальної процесуальної форми, котра врівноважувала б різноспрямовані вектори інтер-
есів у кримінальному провадженні, зокрема у спосіб розставляння законодавцем акцентів щодо превалювання
того чи іншого інтересу (наділення його більшою значущістю) як на рівні окремих процесуальних квантів, так
і інститутів чи їх сукупності. Акцентовано на необхідності дотримання засад верховенства права, забезпечен-
ня справедливого судового розгляду та захисту основоположних прав учасників процесу при впровадженні під-
ходів до розподілу ресурсів та визначення пріоритетності розслідувань.
Ключові слова: права людини, кримінальне провадження, пріоритезація, справедливий суд, ефективність.

Технологізація криміналістики і судової експертизи : сутність і роль у судочинстві

Г.К. Авдєєва — 2025-09-08

У статті досліджено різні підходи науковців до визначення термінів «технологізація», «технологія», «кри-
міналістична технологія», «технологізація криміналістики», «технологічний підхід» та їх взаємозв’язки. Дове-
дено, що основу технологізації процесів розслідування злочинів становлять принципи формалізації та типізації,
алгоритмізації, ситуаційності, етапності та планомірності. Вони передбачають розроблення слідчих версій,
завдань і програм розслідування на базі типових слідчих ситуацій, структурування розслідування у систему
взаємопов’язаних дій та їх ретельне планування як на початковому, так і на наступних етапах.
На основі аналізу різних поглядів науковців до визначення терміна «криміналістична технологія» встановле-
но, що криміналістична технологія – це сукупність теоретичних основ, які визначають головні принципи й ета-
пи застосування методів і процедур у слідчій, судовій та експертній практиці. Вона включає використання
спеціальних технічних засобів, тактичних прийомів та методик розслідування злочинів. Головними функціями
криміналістичної технології є системоутворююча, аналітична, управлінська та прогностична. Її реалізація від-
бувається через структуроване впровадження комплексу заходів під час розслідування правопорушень і судового
розгляду, що сприяє ефективному збиранню, аналізу та використанню доказів.
Аналіз літературних джерел показав, що термін «технологізація» щодо криміналістики і судової експерти-
зи можна розглядати на двох рівнях: на теоретичному та практичному. Технологізацією криміналістики на те-
оретичному рівні є розроблення теоретичних, нормативно-правових і організаційних засад використання систе-
ми типових криміналістичних (у тому числі експертних) технологій, які ґрунтуються на загальних положеннях
криміналістичної техніки, криміналістичної тактики, криміналістичної методики та експертології. Технологі-
зація криміналістики на практичному рівні заснована на діяльнісному підході і є застосуванням науково обґрун-
тованої системи послідовних дій, спрямованих на оптимізацію процесів вирішення тактичних і стратегічних
завдань розслідування правопорушень (судового розгляду), підвищення ефективності проведення тактичних
операцій та слідчих (судових) дій, а також на поліпшення якості й об’єктивності висновків судових експертів.
Ключові слова: криміналістична технологія, технологізація криміналістики, технологізація судової експер-
тизи, алгоритмізація, технологічний підхід, відкрита наука.

Державна зрада: до визначення злочину та змісту протиправного діяння «перехід на бік ворога»

В.І. Борисов — 2025-09-08

Наукову статтю присвячено дослідженню кримінальної відповідальності за державну зраду в Україні.
На підставі аналізу КК УРСР 1960 р., матеріалів проєкту КК незалежної України, а також чинного КК 2001 р.
та подальших змін до його тексту показано еволюцію законодавчих підходів до розуміння цього злочину, зокрема,
з позиції визначення його назви, форм та змісту зрадницьких дій.
Окрему увагу приділено такій формі державної зради, як «перехід на бік ворога в період збройного конфлік-
ту». Установлено, що за своїм характером вона полягає в активній поведінці – фізичній, інформаційній, змішаній,
яка може відбуватися на виконання ворожого завдання чи за власною ініціативою. При цьому момент закінчен-
ня державної зради пов’язується не лише з установленням фактичних стосунків із ворогом у формі надання
згоди на співпрацю з ним, а й може відбутися з початку вчинення ініційованої зрадником небезпечної дії на користь
ворожої сторони.
Зроблено висновок, що державна зрада у такій формі можлива тільки при збройних конфліктах міжнарод-
ного характеру. Констатовано, що у разі оголошення стану війни, дії зрадників мають кваліфікуватися за ч.2
ст. 111 КК – за обставиною «в умовах воєнного стану». Установлено, що зміна обстановки в державі впливає
на правову оцінку суміжної з «переходом на бік ворога» формою зрадницьких діянь – «наданням допомоги», яка,
натомість, здійснюється у мирні часи. Водночас, у разі відсутності безпосереднього зв’язку дій винного з об-
становкою в умовах воєнного стану, його поведінка може бути кваліфікована як «надання допомоги».
Ключові слова: кримінальна відповідальність, національна безпека, державна зрада, перехід на біг ворога,
умови воєнного стану.

Кримінальна відповідальність за порушення порядку клінічних випробувань лікарських засобів в Україні: аналіз законодавства

Н.О. Гуторова — 2025-09-08

Стаття присвячена аналізу регуляторного законодавства України та acquis communautaire щодо правового
регулювання порядку клінічних випробувань лікарських засобів, а також кримінального законодавства, що перед-
бачає відповідальність за порушення такого порядку. У статті викладені результати перших двох етапів до-
слідження питань кримінальної відповідальності за порушення порядку клінічних випробувань лікарських засобів
в Україні.
Виокремлено положення регуляторного законодавства, спрямовані на забезпечення безпеки життя і здоров’я
суб’єктів клінічних випробувань лікарських засобів (пацієнтів і здорових добровольців), недопущення порушень
їх прав, а також недопущення викривлення результатів випробувань в частині ефективності і безпечності лі-
карських засобів.
Проведення клінічних випробувань лікарських засобів є необхідним етапом їх створення, на якому перевіря-
ється ефективність і безпечність таких засобів для пацієнтів. Враховуючи, що клінічні випробування проводять-
ся на людях (пацієнтах або здорових добровольцях), вони завжди в тій або іншій мірі можуть заподіяти шкоду
їх здоров’ю, а інколи й життю. Для мінімізації такої шкоди законодавством України, яке відповідає правовим
актам ЄС у цій сфері, передбачені вимоги щодо порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів.
Кримінальна відповідальність за порушення порядку клінічних випробувань лікарських засобів, виходячи
з принципу ultima ratio, має встановлюватися не за будь-які порушення, а лише за ті, що створюють загрозу життю або здоров’ю суб’єктів випробувань, порушують їх права та (або) полягають у фальсифікації резуль-
татів клінічних випробувань лікарських засобів щодо їх ефективності і безпечності.
Чинне кримінальне законодавство України щодо порушення порядку клінічних випробувань лікарських засобів
(статті 141 та 3212 КК України) є суперечливим. Криміналізація діянь, передбачених ст. 3212 КК України,
в частині караності будь-якого порушення порядку клінічних випробувань лікарських засобів є надмірною і такою,
що створює підґрунтя для безпідставного тиску на медичних працівників, які здійснюють подібну діяльність.
Все це свідчить про необхідність реформування кримінального законодавства у відповідній сфері.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, клінічні випробування лікарських засобів, злочини проти жит-
тя і здоров’я, злочини проти громадського здоров’я.

Проблеми кваліфікації надання допомоги ворогу у воєнній сфері в умовах конкуренції кримінально-правових норм: доктринальні, законодавчі та правозастосовні аспекти

Н.В. Нетеса — 2025-06-30

Наукову статтю присвячено аналізу кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за на-
дання допомоги ворогу у воєнній сфері (ст. 111, ч. 7 ст. 1111, ст. 1112 та ст. 1142 КК). Констатується надмірна
криміналізація суспільно небезпечної поведінки, пов’язаної із взаємодією з ворогом у воєнній сфері, яка має своїм
наслідком невиправдану конкуренцію, а інколи, й колізію зазначених кримінально-правових норм, яка призводить
до неодноманітної судової та слідчої практики кваліфікації фактично тотожних діянь.
У роботі аналізуються судові прецеденти та доктринальні підходи до кваліфікації надання допомоги у во-
єнній сфері, фокусується увага на пошуку шляхів розв’язання наявної конкуренції зазначених норм та формулю-
ється авторське бачення розмежування різних форм взаємодії з ворогом. Окремий акцент у статті робиться
на необхідності забезпечення системного підходу до вдосконалення кримінального законодавства у сфері про-
тидії взаємодії з ворогом, який передбачає не лише виключення колізійної норми з КК, а й формулювання пропо-
зицій щодо доповненням КК відповідними перехідними положеннями, які б передбачали процедуру перекваліфі-
кації діянь з тим, щоб не допустити порушення прав та свобод осіб, щодо яких розпочаті кримінальні прова-
дження або ухвалені вироки, а також забезпечити дотримання фундаментальних принципів кримінального
права, які не дозволяють погіршувати становище осіб у випадку змін законодавства про кримінальну відпові-
дальність.
Як результат робиться висновок, що найефективнішим способом подолання правових колізій в умовах інерт-
ності законодавчого процесу та необхідності забезпечення потреб практики в одноманітному застосуванні норм
про кримінальну відповідальність за надання ворогу допомоги у воєнній сфері є встановлення адекватного зміс-
ту вживаних у законі термінів та дійсної сутності криміналізованих явищ, зокрема, колабораційної діяльності,
що досягається насамперед за допомогою застосування телеологічного способу тлумачення норм, що передбачає
з’ясування дійсної мети прийняття відповідної норми та встановлення іманентних ознак криміналізованого
явища.
Ключові слова: кримінальна відповідальність, надання допомоги ворогу у воєнній сфері, колабораційна ді-
яльність, державна зрада, пособництво державі-агресору, поширення військово значущої інформації, конкурен-
ція норм, колізія норм.

Проблеми кримінальної відповідальності за «політичну» колабораційну діяльність та шляхи їх законодавчого розв’язання

К.А. Новікова — 2025-09-08

Стаття присвячена проблемам кримінальної відповідальності за «політичну» колабораційну діяльність
та пошуку шляхів їх законодавчого розв’язання. У межах кримінально-правового аналізу розглянуто положення
частин 5 і 6 статті 1111 Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за участь у «по-
літичному» колабораціонізмі, та виявлено низку системних недоліків чинного регулювання. У роботі виокремле-
но три ключові загальні проблеми чинної редакції вказаних положень кримінального закону: 1) відсутність
чіткого визначення суб’єкта злочину; 2) нечіткість просторової обстановки вчинення діяння; 3) відсутність
вказівки на добровільність співпраці.
Крім того, аналізуються проблеми правозастосування у виборчій та політичній сферах, зокрема: нечіткість
понять «організація» та «проведення» незаконних виборів і референдумів, недоліки конструкції «участь в орга-
нізації та проведенні», ризики кримінального переслідування виборців, відсутність розмежування публічних за-
кликів і безпосереднього здійснення діянь, а також диспропорція у караності різних форм «політичної» колабо-
раційної діяльності.
Значну увагу приділено порівняльному аналізу чинного законодавства з положеннями проєкту нового Кримі-
нального кодексу України, в якому висунуто цікаві пропозиції щодо усунення значної частини недоліків законо-
давчого врегулювання кримінальної відповідальності за «політичну» колабораційну діяльність. На підставі
проведеного аналізу автор запропонувала низку конкретних змін до статті 1111 КК України, зокрема нову редак-
цію окремих її частин, доповнення до примітки із визначенням ключових понять («організація виборів», «актив-
на участь», «заходи політичного характеру» тощо), а також виокремлення складу кримінального правопору-
шення щодо публічних закликів до проведення незаконних виборів або референдумів.
Запропоновані зміни спрямовані на підвищення юридичної визначеності, забезпечення дотримання принципу
пропорційності та підвищення ефективності кримінально-правового реагування на «політичну» колабораційну
діяльність.
Ключові слова: участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів, публічні заклики,
організація та проведення заходів політичного характеру, колабораційна діяльність у виборчій сфері, колабора-
ційна діяльність у політичній сфері, «політична» колабораційна діяльність, колабораціонізм, кримінальна відпо-
відальність, Кримінальний кодекс України, кримінальне право.

Державний діяч як потерпілий за ст. 112 КК України: до проблеми визначення

Д.О. Куковинець — 2025-09-08

Стаття присвячена дослідженню проблеми кримінально-правової охорони державного діяча як потерпіло-
го за ст. 112 КК, забезпечення життя якого розглядається як гарантія політичної стабільності у державі.
Крізь призму вивчення етимологічної природи поняття «державний діяч» та дослідження історичних аспек-
тів проєктування ст. 112 КК доводиться обґрунтованість та доцільність «перелікового підходу» до окреслення
такої категорії потерпілих у диспозиції статті. Водночас авторка акцентує увагу, що такий спосіб викладу
має і свої недоліки. Перший із них полягає у несистемних змінах до переліку таких осіб, що породжує ситуацію
фрагментарної нормативно-правової оцінки, яка має як зовнішній, так і внутрішній вияв. Другий – стосується
доцільності включення до категорії «державний діяч» осіб, які не виконують керівні функції у державно-владній
структурі. З огляду на представлені недоліки авторка наголошує на необхідності внесення змін до ст. 112 КК.
Ключовим критерієм, який має братися до уваги у цій площині, називає покладання на особу керівних повнова-
жень у тому чи іншому секторі державної політики на загальноукраїнському рівні. Враховуючи такі уточнення,
дослідниця називає змістовні ознаки потерпілого як обов’язкової конститутивної компоненти посягання за ана-
лізованою статтею, доведення яких є необхідним для притягнення винного до відповідальності.
Ключові слова: національна безпека, державний діяч, потерпілий, політична стабільність, посягання
на життя.

Безпосередні об’єкти злочину, передбаченого ст. 1141 КК України

О.О. Пащенко — 2025-09-08

У статті розглянуто проблеми безпосереднього об’єкта перешкоджання законній діяльності Збройних Сил
України та інших військових формувань (кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена
ст. 1141 КК України).
Аналізується наукова концепція, згідно з якою основним безпосереднім об’єктом розглядуваного злочину
є суспільні відносини, що забезпечують захист державної (зовнішньої і внутрішньої) безпеки, незалежності України, її обороноздатності, територіальної цілісності і недоторканності, суверенітет і конституційний лад.
Зазначається, що за такого підходу всі ці об’єкти не є рівнозначними. Стверджується, що внаслідок учинення
суспільно небезпечного діяння (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових
формувань) шкода заподіюється перш за все такому об’єкту, як обороноздатність, внаслідок зниження якої
настає або створюється можливість настання шкоди іншим зазначеним об’єктам.
Зазначено, що встановлення факту заподіяння шкоди таким об’єктам, як державна, зовнішня та внутріш-
ня безпека, суверенітет і обороноздатність, є істотно ускладненим з об’єктивних причин, оскільки ця шкода
майже не піддається вимірюванню та обчисленню. Саме тому, на думку автора, законодавець сконструював
склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1141 КК, як формальний. В противному разі наявність
цієї шкоди потрібно було б встановлювати і доводити в будь-якому кримінальному провадженні, що призвело
б до появи додаткових труднощів під час застосування розглядуваної норми на практиці.
Наголошується, що національна безпека України (основи національної безпеки України) не може бути скла-
довою частиною основного безпосереднього об’єкта досліджуваного злочину, оскільки вона є його родовим
об’єктом. Використання такого підходу порушує співвідношення категорій «вид» – «рід». Родовий об’єкт не може
бути частиною безпосереднього об’єкта.
Зроблено висновок, що основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 1141 КК України, є сус-
пільні відносини в сфері забезпечення обороноздатності України як частини основ її національної безпеки, а його
додатковим обов’язковим об’єктом – суспільні відносини, що забезпечують законну діяльність ЗСУ та інших
військових формувань.
Ключові слова: кримінальне право, Особлива частина Кримінального кодексу України, основи національної
безпеки України, зовнішня безпека, перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військо-
вих формувань.

Правові механізми боротьби з кіберзлочинністю: світова практика та український контекст

В.Л. Гончарук — 2025-09-08

У статті досліджуються питання боротьби з кіберзлочинністю, зокрема світова практика та український
контекст. Багато років поспіль кіберзлочинність залишається однією з найактуальніших проблем у сфері
безпеки,відтак, потребує комплексного підходу до її вирішення. Шкода, завдана кібератаками, впливає на без-
пеку держави і добробут громадян.
Головна увага звернена на те, що кібератаки паралізують роботу критичної інфраструктури, в тому числі
енергетичної мережі, транспортних систем, банківських установ та державних сервісів. Це призводить до еко-
номічних втрат і дестабілізації суспільного життя. Витік персональних даних громадян може спричинити
фінансові втрати, шахрайство та підрив довіри до цифрових сервісів. Підприємства зазнають значних збитків
через порушення їх діяльності, втрату конфіденційної інформації та піддаються чималим витратам у процесі
відновлення. Окрім економічного аспекту, кібератаки відзначаються значним психологічним впливом, провокую-
чи відчуття небезпеки, недовіри до державних і приватних структур, а також підривають стабільність всьо-
го суспільства.
Зазначено, що правові механізми захисту від кіберзагроз на національному та міжнародному рівнях – це го-
ловні елементи, які сприяють забезпеченню безпеки в сучасному цифровому середовищі. Національні механізми
протидії кіберзлочинності ґрунтуються на впровадженні спеціалізованого законодавства, яке регулює відпові-
дальність за вчинення кіберзлочинів, визначає основні принципи забезпечення кібербезпеки та координує діяльність
відповідних структур, у тому числі й кіберполіції. На міжнародному рівні ключову роль відіграє співпраця держав у рамках міжнародних угод, таких як Будапештська конвенція про кіберзлочинність, якою встановлюються
універсальні стандарти протидії цьому виду правопорушень.
Зроблено висновок, що важливим аспектом наразі залишається гармонізація вітчизняного законодавства
у відповідності до міжнародних норм, що сприяє посиленню взаємодії між країнами в процесі запобігання, роз-
слідування та притягнення до відповідальності за кіберзлочини. Таким чином, багаторівневий підхід, що охоплює
вітчизняні та міжнародні механізми, є визначальним для створення комплексної системи захисту від різних
видів кіберзагроз.
Ключові слова: кібератаки, кіберзагрози, протидія, правові механізми, міжнародне співробітництво, Буда-
пештська конвенція, кіберполіція, критична інфраструктура, персональні дані.

Кінотерапія – європейський вектор виправлення, ресоціалізації і підготовки до звільнення засу- джених

В.В. Ворожбіт-Горбатюк — 2025-09-08

У статті автор розкрила аспекти використання кінотерапії для втілення європейського вектору виправ-
лення, ресоціалізації і підготовки до звільнення засуджених в українській пенітенціарній системі. У методології
акцентовано увагу на інтегрованому міжгалузевому підході до аналізу ефективності соціально-виховної роботи
із засудженими до позбавлення волі. У статті наголошено на тому, що втілення європейського вектору виправ-
лення, ресоціалізації і підготовки до звільнення засуджених в українській пенітенціарній системі може перед-
бачати практики кінотерапії. Для досягнення ефективності використання кінотерапії важливо забезпечити
антикриміногенність. Її суб’єктний рівень передбачає опору на сильні сторони особи під час соціально-виховної
роботи і систематичної психотерапії. Об’єктивні умови й обставини, які містять антикриміногенні ознаки:
алгоритми і механізми корекції поведінки; популяризація через кіно цінності правопорядку і законослухняності
в суспільстві, участі громадян у контролі правопорядку, профілактиці злочинності; залучення учасників освіт-
нього процесу до ресоціалізації і соціальної адаптації засуджених, попередження стагнації звільнених після
відбування покарання; загальна культурація ціннісних орієнтирів глядачів, формування загальних компетентнос-
тей. Висловлені пропозиції корисні для групової та індивідуальної роботи із засудженими під час реалізації будь-
якої реабілітаційної програми, інших форм соціально-виховної роботи і психотерапії. Ефективність кінотерапії,
залежить від вибору фільмів, майстерності фасилітатора. Перспективним визначено напрям соціальної і фі-
лантропічної підтримки проєктів створення відео, розвитку театру в установах виконання покарань самими
засудженими, що може допомогти такій особі зрозуміти себе і свої вчинки, бути готовою протистояти спо-
кусам життя після звільнення.
Ключові слова: соціально-виховна робота, психологічна підтримка, ресоціалізація, реабілітація, права лю-
дини, установи виконання покарань, засуджена особа, кінотерапія.

Проблемні питання нагляду за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання для проходження військової служби

О.О. Осадько — 2025-09-08

У статті розглядаються актуальні та водночас складні питання, що виникають у сфері нагляду за особами,
яким надано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби. Автор
не лише констатує проблему, а й проводить її науковий аналіз, надає всебічну оцінку початковим етапам реалі-
зації в Україні механізму, який дозволяє громадянам, які мали проблеми із законом, долучатися до військової
служби за контрактом.
Значну частину роботи присвячено дослідженню судової практики. Особливий акцент зроблено на обгово-
ренні необхідності застосування до таких осіб адміністративного нагляду. Автор аргументовано підкреслює
доцільність покладення функцій контролю за його виконанням безпосередньо на командирів військових частин
(підрозділів), у яких військовослужбовець проходитиме подальшу службу. Такий підхід забезпечить не лише ефек-
тивний моніторинг поведінки цих осіб, а й сприятиме їх успішній ресоціалізації та адаптації до вимог військової
дисципліни та етики. Це рішення дозволяє інтегрувати наглядові функції в повсякденну діяльність військових
підрозділів, створюючи умови для безперервного контролю та підтримки.
Окрему увагу автор приділяє вчиненню нових кримінальних правопорушень особами, які були умовно-достро-
ково звільнені задля проходження військової служби. Автор не обмежується констатацією цих фактів, а уза-
гальнює та систематизує передумови, що призводять до таких негативних наслідків. Серед них визначено
як особистісні фактори (недостатня мотивація, психологічні проблеми, відсутність стійких соціальних зв’язків),
так і системні недоліки (прогалини в системі відбору, недостатній рівень психологічної підтримки, виклики
адаптації у військовому середовищі тощо). Виявлення та глибокий аналіз цих факторів є ключовим для розробки
ефективних превентивних заходів та вдосконалення всієї системи нагляду. Стаття є вагомим доробком у на-
пряму наукової дискусії щодо реальних шляхів ресоціалізації засуджених, формування ефективної кадрової полі-
тики у військових структурах, практичних рекомендацій для правозастосовних органів та військового керівни-
цтва.Ключові слова: ресоціалізація засуджених, умовно-дострокове звільнення, військовослужбовці, адміністра-
тивний нагляд, командир спеціалізованого військового підрозділу (частини), пробаційна програма, евроінтегра-
ційний напрям України.

Встановлення інвалідності внаслідок війни: проблеми зв’язку із кримінальним провадженням

А.В. Лапкін — 2025-09-08

У статті досліджуються проблеми встановлення інвалідності внаслідок війни, з якими стикається цивіль-
не населення України. Актуальність обраної теми зумовлена значним зростанням кількості осіб, постраждалих
внаслідок бойових дій в України, у тлму числі осіб з інвалідністю.
Метою наукової статті є оцінка доцільності збереження зв’язку процедури встановлення інвалідності вна-
слідок війни із кримінальним провадженням та розробка практично орієнтованих пропозицій, спрямованих
на удосконалення цієї процедури.
З’ясовано, що ініціювання встановлення факту одержання ушкодження здоров’я від вибухонебезпечних пред-
метів передбачає подання документів, які можуть бути отримані лише в межах кримінального провадження.
При цьому подання вказаних документів постраждалою особою має низку організаційних і процесуальних пере-
шкод, створюючи для неї додаткові складності, виклики та загрози.
Обґрунтовано, що існуюча процедура встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкоджен-
нями здоров’я, передбачена Порядком встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями чи іншими ушкодження-
ми здоров’я, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 306, порушує міжнародні принципи забезпечення прав осіб з інвалідністю, є дискримінаційною та обмежує доступ особи
до отримання відповідного правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Проаналізовано два можливих варіанти удосконалення цієї процедури: (1) шляхом внесення змін до КПК
України, які б надали державним органам право отримувати висновки медичних експертів та витяги з ЄРДР
у випадках встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, та (2) шляхом внесення змін до Порядку
та інших актів законодавства, не пов’язаних із КПК України. Зроблено висновок про доцільність обрання друго-
го з цих підходів, який передбачає відокремлення процедури встановлення зв’язку інвалідності з пораненнями
чи іншими ушкодженнями здоров’я від кримінального провадження.
Ключові слова: інвалідність, кримінальне провадження, інвалідність внаслідок війни, потерпілий, соціальне
забезпечення, особа з інвалідністю, правові гарантії, встановлення інвалідності, судово-медична експертиза.

Рецензія на монографію С. В. Маслянка та М. Ю. Веселова «Адміністративно-правовий статус осіб, які керують транспортними засобами»

А.В. Калініна — 2025-09-08

Рецензія на монографію С. В. Маслянка та М. Ю. Веселова «Адміністративно-правовий
статус осіб, які керують транспортними засобами»

Рецензія на монографію Тома Вандер Бекена «Роль тюрем в Європі. Слідуючи шляхом Джона Говарда»

М.В. Романов — 2025-09-08

Рецензія на монографію Тома Вандер Бекена «Роль тюрем в Європі. Слідуючи шляхом Джона Говарда»