Громадянин як суб'єкт запобігання злочинам, що вчиняються у громадських місцях

Анотація

У статті автор розглядає індивідуальну форму участі громадян у запобіганні злочинам, що вчиняються у громадських місцях.

Аналіз можливостей кожного свідомого пересічного громадянина брати участь у превентивній діяльності доповнює вже існуючі напрацювання кримінологів у цій сфері.

Метою статті є дослідження напрямів діяльності громадян у сфері запобігання злочинам, що вчиняються у громадських місцях, та можливостей їх практичної реалізації.

Автор зазначає, що на відміну від участі громадян у складі громадських об’єднань самостійна діяльність особи у цій сфері не регламентується окремим нормативним актом. Це право, а не обов’язок громадянина.

Злочинність у громадських місцях – саме той вид злочинності, зіштовхнутися з яким може кожен у будь-який час. Громадськими вважаються ті місця, що використовуються громадянами для спільної роботи, відпочинку, пересування, проведення масових заходів та інших потреб. Аналіз чинного законодавства України дозволяє виокремити чотири напрями діяльності громадян із запобігання злочинам, що вчиняються у громадських місцях: 1) виконання громадського обов’язку із запобігання злочинним проявам у суспільстві; 2) конфіденційне співробітництво з правоохоронними органами на засадах добровільності; 3) активна гласна співпраця з працівниками поліції при здійсненні ними правоохоронної діяльності; 4) пасивне сприяння працівникам поліції при виконанні ними службових обов’язків.

У результаті запропонованого наукового дослідження робиться висновок, що на теперішній час в Україні створено умови для реалізації контрзлочинного потенціалу населення. Взяти участь у запобіганні злочинності, в тому числі і злочинам, що вчиняються у громадських місцях, має можливість кожен представник громадськості, однак низка аспектів такої діяльності є законодавчо неврегульованою