Доктрина неминучого виявлення у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Свєтіна проти Словенії»: генеза та практика застосування

Анотація

Статтю присвячено з’ясуванню сутності та дослідженню виникнення та практики застосування доктрини «неминучого виявлення» у кримінальному процесі Сполучених Штатів Америки, а також випадкам її застосування. В роботі зазначається, що вперше доктрина неминучого виявлення була застосована Верховним судом США у справі «Нікс проти Вільямса» у 1984 р. (Nix v. Williams), в якій він визнав, що доказ, отриманий із порушенням закону, є допустимим, адже його неминуче було б виявлено, що стало виключенням із доктрини «плодів отруєного дерева». З того часу Верховний суд США вказану доктрину не застосовував, проте на неї неоднарозово посилалися суди США у справах «Штат проти Харріса» 2003 р. (State v. Harris) та «Штат проти Ларкіна» 2014 р. (State v. Larkin) тощо. Окрім того, в статті проаналізовано застосування доктрини «неминучого виявлення» Європейським судом з прав людини у справі «Свєтіна проти Словенії», а також окрема думка судді ЄСПЛ Пінто де Альбукерке щодо сутності доктрини «неминучого виявлення» правового, лінгвістичного та психологічного її аналізу. Суддею Альбукерке зроблено висновок щодо того, що доктрина «неминучого виявлення» не тільки не відповідає Конвенційним стандартам, а й ЄСПЛ помилково послався на вказану доктрину, з огляду на те, що в даній справі необхідно застосовувати іншу доктрину – «очищеної плями». На підставі дослідження зроблено висновок, зокрема, про те, що доктрина «неминучого виявлення» викликає багато питань стосовно відповідності її Конвенційним гарантіям та здатності зберегти за допомогою її застосування реалізацію права на справедливий суд.